Через пережитий стрес у моєї доньки почалися серйозні проблеми зі здоров'ям - панічні атаки, нервові тіки та постійна тривожність. Ми проходили численні медичні обстеження, робили енцефалограму та МРТ, щоб виключити страшні діагнози. Згодом дитина отримала статус постраждалої внаслідок російської агресії.

Війна змушувала нашу родину залишати свій дім уже двічі. До 2014 року ми жили у Севастополі. Після початку російської агресії були змушені покинути місто і будувати життя заново. У 2022 році історія повторилася.

Початок повномасштабної війни ми зустріли у Маріуполі. Це був жахливий день. Ми розуміли, що повномасштабне вторгнення можливе, і чекали його, але ніхто не знав, коли саме воно почнеться і наскільки страшними будуть його наслідки.

Для мене моментом, коли стало остаточно зрозуміло, що великої війни, найімовірніше, вже не уникнути, стали події навколо так званого "референдуму" на окупованих територіях Донецької та Луганської областей. З'явилося відчуття, що попереду нас знову чекає війна і чергова втрата дому.

Особливо важко все пережите позначилося на доньці. Вона працювала з психологами і після подій 2014 року, і після повномасштабного вторгнення у 2022 році. Проблеми з тривожністю залишилися, тому зараз вона також приймає призначені заспокійливі препарати.

У перший місяць війни ми зіткнулися з нестачею необхідного. Згодом дуже допомогли волонтери, завдяки яким стало легше забезпечувати основні потреби родини.

У нас залишилася одна особлива річ - зв'язка ключів від нашої квартири на вулиці Латишева, 27. Самого будинку більше немає - він повністю знищений, фактично перетворений на щебінь.

Тепер ці ключі вже ніколи не відчинять двері нашої квартири. Але саме тому вони стали особливим свідченням нашої історії - пам'яттю про дім, до якого фізично більше неможливо повернутися.