Кройтор Олег, учень 11 класу Затоківської загальноосвітньої школи I-III ступенів №9

Вчитель, що надихнув на написання есе - Заворотна Наталья Володимірівна

Війна. Моя історія

Я з невеликого селища Затока, селища, яке є мальовничим місцем на узбережжі Чорного моря. Це невелике містечко, розташоване на півдні Одеської області, яке славилося своєю природою, атмосферою і найголовніше – курортом для туристів. Я ніколи не міг би подумати, що в моє сонячне селище прийде таке лихо, як війна. Зненацька, наша країна опинилася в пастці зовнішньої політики та зради, як своїх, так і чужих людей. Новина про війну стала неочікуваною для кожного українця.

Спочатку війну ми сприйняли, як щось далеке та страшне, але також дивне та незрозуміле, що можна, наприклад, прочитати в книзі чи побачити в кіно. Але, на жаль, війна завдала шкоди всьому населенню нашої держави – всьому народу, якому судилося стати жертвою країни-агресора.

Гірко було спочатку приймати той факт, що такого страшного болю нам завдав «братній народ», який приїжджав до нас багато років на наші курорти і море, та яких ми радісно приймали до себе. Ніколи ніхто з білорусів чи росіян не називали нас «хохлами, бандерівцями, укро-фашистами», але після двадцять четвертого лютого виявлялося, що ми «фашисти, яких треба звільняти». Це, напевно, найдивніша і найгірша подія в моєму житті.

Найстрашніше, що сталося для мене з початку війни – падіння касетної бомби біля мого будинку. Після цього я зрозумів, що війна – це не тільки слова, цифри та статистика в інтернеті, а справжні людські життя.

Інколи обстріли мого регіону ракетами відбувалися двічі і тричі на тиждень, після цього я відчував біль в душі, зневагу до цілої нації, та втому всього тіла. Війна навчила мене поваги до тих, хто бореться за нашу країну та підтримує її різними способами.  

Я пам'ятаю день, коли ми дізналися про початок війни, цей день був важливим і відповідальним для мене та моєї родини. Ми зібралися, щоб почути думки одне одного, відчути силу взаєморозуміння, і відзначити важливість висловлення наших думок. Було багато запитань, на які ми так і не мали відповіді – тому це був дуже насичений день.

Війна змінила моє особисте життя. Я виріс у країні миру, тому «адаптація» до нової військової реальності займала багато часу, щоб я зміг змиритися з ситуацією. Для моєї родини також змінилося життя назавжди. Тепер всі ми живемо зі страхом, невпевненістю і тривожністю, ми намагаємося знайти хоча б силу, щоб пережити всі складнощі та жити далі, але поки що – не вдається…

Складно сказати, що я переживав в перші хвилини війни. Я не міг у це повірити, в мені «була порожнеча», яка залишається і зараз. Ніколи б не подумав, що у двадцять першому столітті, в цивілізованій Європі, можлива війна та порушення різних прав людини. Мої батьки переживали такі самі емоції, вони не могли усвідомити, що таке можливо зараз, коли всі прагнуть до розвитку світу, а не руйнації цілісності іншої країни. 

Який з цього можна зробити висновок? Війна – це найважливіша та найвизначніша історична подія в історії кожної країни та суспільства. Але, навіть ворогу не можна побажати цього «жахіття». В кожній війні є загиблі, поранені та постраждалі люди, більшість з яких ні в чому не винні.

Я пережив перші дні війни, та переживаю війну зараз зі всією країною, чому дуже вдячний всім збройним силам України. Мені, через біль та страждання, прийшлося зрозуміти, як важливо бути єдиним та підтримувати інших в часи найважчих випробувань для цілої нації.

Ця війна змінила мене, як особу, навчила поважати та цінувати життя інших людей і переконувати, що ми можемо докласти великі зусилля – зробити світ кращим для всіх нас. Зважаючи на те, яка ціна віддана, і яка буде віддаватися за мир та стабільність країни, ми не можемо забувати про тих, хто стоїть на стражі нашої свободи та добробуту. Треба вічно пам'ятати тих, хто віддав і віддає своє життя, для того, щоб наша країна була вільною. Як казав давній італійський мислитель Нікколо Макіавеллі – «Війна солодка тому, хто її не зазнав».