Волошина Майя, учениця 9 класу Запорізької гімназії №95

Вчитель, що надихнув на написання есе - Лавиш Тетяна Миколаївна

Війна. Моя історія

Моя історія розпочалася ще в 2014 році. Мене звуть Майя. Я тоді була п'ятирічною дівчинкою, ходила в дитячий садок. І ось в квітні 2014 року до нас, в наше маленьке місто Сніжне, прийшов" руський мір". Почали їздити танки, стріляти гради. Але самий жахливий місяць це був липень. Навіть і згадувати не хочеться...

Я, нажаль, маю інвалідність (ДЦП лівобічний геміпарез) і проходила на той час реабілітації в місті Донецьк, але так як були постійні обстріли, нам прийшлося виїхати з мамою до міста Канев Черкаської області до родичів, бо мені потрібно було лікуватися.

В Черкасах мені зробили операцію- ахілопластику. Потім моє лікування продовжилося в місті Києві. Було сім операцій. Пам'ятаю, я там довго була з мамою. Потім ми вирішили переїхати до міста Запоріжжя. Це прекрасне місце, в якому у мене ще народилися братик Артем і сестра Вероніка. У нас тепер багатодітна родина.

Та ось в лютому 2022 року ми прокинулися від вибухів.... Було дуже страшно. В школі я навчаюся на дистанційному навчанні, але так хочеться в школу!

Часто прокидаємось вночі від вибухів, але кудись виїжджати не хочеться. Нам Запоріжжя стало другою домівкою. Сподіваюсь, що скоро війна закінчиться і я нарешті побачу свою бабусю, яка залишилась в місті Сніжне. Я так за нею сумую((( Всім бажаю не падати духом, вірити в перемогу і, звісно, сприяти цій перемозі! Слава Україні!!!