Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Аліса Юріївна Кістімова

«І ось війна знову прийшла в Україну»

переглядів: 311

Кістімова Аліса, 14 років,

Бердянський муніципальний ліцей

Есе "Один день"

Про війну я чула з розповідей дорослих, читала в книжках, бачила у фільмах. Мої прадіди воювали. Одна прабабуся перебувала в концентраційному таборі в Німеччині під час Другої світової, друга – була медичною сестрою. Ставало страшно, коли думала про тих, кому не пощастило, і вони опинилися в самому епіцентрі трагічних подій, про тих, хто потрапив під обстріли, бачив, як руйнується рідний дім, пережив загибель рідної людини…

У таку мить тішила думка, що для мене все відбувається лише на сторінках книжок та у фільмах. Звичайно, час від часу я чула з новин про військові дії в інших країнах, на інших континентах. Але коли щось страшне відбувається десь далеко, то й сприймається воно якось по-іншому, не так тривожно.

І ось війна знову (знову!) прийшла в Україну. Упродовж уже шести років слова «війна», «АТО», потім «ОСС» звучить на усіх каналах телебачення, воєнні події обговорюють політики та звичайні люди у кожній сім’ї. У багатьох українських родинах чоловіки пішли обстоювати територіальну цілісність своєї держави. На жаль, упродовж шести років ми чули й чуємо про втрати серед наших військовослужбовців, а це означає, що багато родин залишилося без своїх синів, чоловіків, батьків, братів. І ніяка матеріальна компенсація від держави їх уже не замінить. А війна все триває…  

Я – звичайний український підліток, але половину свого життя живу в очікуванні подальшого розвитку подій на сході України. Уперше дізналася       про війну, коли ввечері прийшла додому, а по телевізору показували новини про воєнні події в Донецькій області.

Мені тоді було лише сім років, і я не розуміла, що відбувається, бо завжди жила під мирним небом у рідному місті, навчалася в школі, ходила на гуртки, виступала на концертах у різних містах та, на превелике щастя, не знала, як це жити в місті, у якому відбуваються воєнні дії та бойові операції.

Зараз я вже подорослішала, скоро прийде час, коли доведеться не тільки обирати подальший життєвий шлях, але й активну життєву позицію, формувати власні політичні погляди.

Питаю себе: «Коли я відчула, що в Україні війна, і це не книжка й не кіно?» Уперше тоді, мій хрещений батько був мобілізований і відправлений у зону тоді ще АТО, бо він – українських офіцер, і його обов’язок – захищати рідну країну. Моя родина разом із його сім’єю, дружиною та доньками, дуже тривожилася. На щастя, усе закінчилося добре, хрещений повернувся живий і навіть не поранений.

Страшним усвідомлення реальної близькості війни був той день, коли мама повідомила мені, що стріляють уже в Маріуполі.

За годину-дві агресори можуть бути в нашому Бердянську. У ті часи зовсім не хотілося посміхатися. Деякі наші знайомі навіть збирали речі, бо боялися, що окупація може стати реальністю.

Моя сім’я теж прораховувала варіант евакуації до рідні в інше місто. У мене з’являлися сльози на очах від страху та від думки про те, що доведеться покинути нашу квартиру, мою кімнату, улюблені речі, іграшки… Як добре, що цього не сталося.

Зіткнувшись з новою реальністю ще раз переконуюсь, що для мене мирне небо над головою – сьогодні найкращий подарунок на день народження. І я бажаю такого дарунку кожній людині на цій планеті. Сподіваюся, що в найближчому майбутньому політики зможуть домовитися про мирне розв’язання воєнного конфлікту на сході України, адже саме на таке рішення від них чекають усі українські громадяни.

P. S. Написала останні рядки й підвела очі. На стіні моєї класної кімнати в рушниках висить портрет Тараса Шевченка. Подумала: як же ми «вихолостили» його вірші та поеми, формалізували, як і багато чого в нашому житті. А якщо б виконали заповіт Кобзаря, то, може, не треба було б придумувати ніяких «форматів» та «платформ»? Може, геніальність і справді полягає в простоті? Може, варто ще раз прочитати – душею – заповідь від Тараса:

Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю...

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
2014 Текст Історії мирних діти безпека та життєзабезпечення діти Конкурс есе 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій