Роменська Анастасія, 18 років, Фаховий коледж економіки та бізнесу Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара
Вчитель, що надихнув на написання есе: Павлова Вікторія Олександрівна
Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"
Війна - найстрашніше кровопролиття за Батьківщину, за свободу мирного населення, за його існування.
Я прокинулась о п’ятій ранку від дивних звуків, лунавших із кімнати мами - вона плакала , була наляканою...
Мама говорила дуже гучно, перериваючи подих... Мене це дуже збентежило. Запитала: чому вона плаче , чому така напружена, на що отримала відповідь: « донечко, почалась війна, міста горять від ракет та снарядів...».
В цю мить я наче крізь землю провалилася, світ застиг раз і на завжди, час неначе зупинився, я не змогла в це повірити. Крізь сльози почала сперечатися з мамою , кажучи їй, що то - військові навчання на полігоні Гвардійському. Але десь глибоко в душі я розуміла - це ніякі не вчення.
Разом із мамою ми почали збирати речі , теплий одяг, їжу, найцінніше майно. Дивлячись на те, як масово люди виїжджають з моєї багатоповерхівки, в мене починалась істерика. Слізно молилась, стоячи на колінах, та прислухалася до кожного звуку. Життя змінилося за мить, все в очах стало сірим та похмурим. Страждання , біль, істерики - це все , що я запам'ятала з того дня.
І навіть на сьомий місяць війни я схоплююсь від сирен: ті самі стіни підвалу, і страх померти будь-якої секунди.
Щодня, гортаючи новини, хочеться поскоріше почути ті самі слова, які ми так чекаємо: «Війна закінчилась, з великою Перемогою, українці».
З початку повномасштабної війни, мене приголомшило те, що окупанти наважились піти на всю Україну війною. Ще двадцять третього лютого, я переконувала маму, що в них не вистачить сміливості розпочати повномасштабне вторгнення. Мене приголомшило: чому це сталося так неочікувано, чому саме о четвертій ранку, як фашисти під час Другої світової війни. Я не могла зрозуміти, як у двадцять першому столітті може бути така страшна війна, чому і навіщо?
Мир - це спокійне життя без війни, щасливе майбутнє всіх людей. Життя без кровопролиття , без гніву та підлості . Мир сьогодні для мене- це не чути вибухів, не відчувати страху, жити не одним днем, а будувати плани на майбутнє. Зараз для всіх єдина мрія, щоб cкоріше закінчилась війна, щоб люди повернулися у свої домівки.
«Ніколи не забудемо та ніколи не пробачимо» - ці слова лунатимуть ще дуже довго із вуст всього українського народу! Скільки болю вони нам завдали! Скільки життів забрали! І навіть після оголошення Перемоги, життя не стане як раніше... Ця війна забрала тисячі невинних людей, тисячі людей залишились без домівок, без сім’ї... Ми душу й тіло положимо за нашу свободу!!!
