Лебеденко Тетяна, Північний центр професійної освіти

Вчитель, що надихнув на написання есе - Сабадаш Людмила Павлівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Майже тисячу днів Україна перебуває у стані війни. Кожен із цих днів став частиною нашої історії, наших зусиль, болю, втрат, прагнень і боротьби . Війна не обирає час і місце, вона не залишає байдужим нікого. 24 лютого 2022 року - день, який змінив життя кожного українця.

На початку повномасштабного вторгнення мені було 14 років, зараз - 17.

Мені шкода, що саме на мої підліткові роки, припадають ці важкі часи. Коли все почалося, я була зовсім емоційно не готова.

Я була маленькою дівчинкою, яка жила в своєму ідеальному світі, навчалася в школі, мала безліч друзів та найбільшим переживанням була контрольна робота з хімії. А потім довелося швидко подорослішати.

Мій шлях під час цієї війни – це шлях осмислення, якою є моя роль у боротьбі за свободу і незалежність нашої країни. З початку вторгнення я, як і багато інших українців, пройшла через етапи страху, гніву, сумнівів і рішучості.

Спочатку було важко усвідомити, що наше мирне життя назавжди змінилося, що наші плани, мрії та буденні дні  більше не будуть такими, як раніше.

Та з кожним днем я усвідомлювала: для того, щоб перемогти, треба продовжувати жити, навчатися і боротися. Кожному на своєму фронті. Хтось взяв до рук зброю і пішов захищати нашу землю, хтось - залишився в тилу, допомагаючи військовим та постраждалим.  

І кожен із нас робить свій внесок у перемогу.

Я дуже швидко зрозуміла, що моїм фронтом може бути інформаційний. Потрібно шукати можливість говорити про Україну, наших військових та як нам потрібна допомога серед світової та  європейської спільноти. Тоді я намалювала малюнок, під назвою "Птахи волі та свободи" , на якому були зображені лелека та лебідь, що разом летіли вгору, до світла, до сонця, до перемоги.

Цей малюнок здобув перемогу у конкурсі "Stand with Ukraine" та в результаті зображений у вигляді муралу в Румунії, місті Сучава на триповерховій будівлі бібліотеки коледжу ім. М. Емінеску.

Завдячуючи організаторам, у мене була чудова можливість бути присутньою на відкритті муралу. Я виступала з промовою, яка наголошувала на важливості для нас, українців, підтримки світової спільноти. До речі, в червні цього року, мій малюнок зобразили у вигляді муралу ще й у наших рідних Чернівцях на будівлі Центру дитячої творчості, цим самим демонструючи солідарність та дружбу між нашими державами.

Після цього незабутнього досвіду, в грудні 2023 року я отримала премію для талановитої та обдарованої молоді від Одеської обласної ради.

Всю суму від премії я передала особисто місцевим волонтерам для закупівлі тканини  для плетіння маскувальних сіток нашим військовим. Ці тисячі днів навчили мене цінувати кожен момент життя, кожне слово, кожну людину, яка стає поряд у цій боротьбі та розуміти наскільки важлива кожна допомога.

1000 днів війни – це також шлях втрат. Ми втратили багато сміливих і відданих людей, які пожертвували своїм життям заради майбутнього нашої країни. Кожна втрата болить…  

І ми не маємо права здатися, адже за нами ті, хто вже не повернеться, але залишився в наших серцях. Ми маємо обʼєднатися, бо саме в єдності та правді наша сила.

Війна триває, але вона не зламала нас. Ми стали сильнішими.  1000 днів війни – це не просто цифра. Це тисяча днів нашої непереможної боротьби, яку ми продовжуємо разом.

Я вірю в перемогу, вірю в наше майбутнє. І кожен день наближає нас до тієї миті, коли ми зможемо сказати: Україна перемогла!