Живу весь час у Петрівці, я сама. Одна внучка живе в Києві, друга – в Миколаєві. Тікали ж… А дві дочки живуть у Луганську.
Я згадую все до війни. Мені тоді подобалося. Я робила, гуляли, співали, зустрічалися всі родичі, а зараз дикі одне до одного. Дуже зараз важко жити. Я привична до того життя. Якщо захворів, то немає нікого. Що тут радіти?
Допомагав Фонд Ріната Ахметова. Крупи, цукор давав нам. Це дуже важливо було.
Бомби летіли через нас. Ховалися в погребі і під кроватями. Ховалися кругом. Якраз діти у нас були. Дуже страшно. Бажаю спокійно вмерти.
