Ми жили в Щасті, а переїхали в Петрівку в 2015 році. Син був 12-річним підлітком, коли війна почалася. У березні 2014-го помер чоловік, а в червні або липні війна почалася.
Ми весь час були вдома, нікуди не їхали. Всі пережили на місці. Чесно кажучи, мене тільки дитина тримала. Якби не він, я не знаю, як би все склалося. Нам треба було просто виживати.
У квартирі, в Щасті руйнувань немає, але всі обстріли і вибухи ми добре відчували. Меблі ходуном ходила, вікна деренчали. Були такі квартири, в які прямо потрапляли снаряди. Нас це, слава Богу, не торкнулося. Але все одно, це страшно пережити.
