Харківський академічний драматичний театр 13 грудня представив прем’єру «Життя синьої rose» за мотивами п’єси Теннессі Вільямса «Скляний звіринець». Через обмеження роботи театрів у Харкові виставу зіграли в укритті культурного центру Art Area ДК. Наступний показ запланували на 18 січня. Як готували прем’єру та які зміни сталися у театрі після його перейменування, «МедіаПорту» розповів представник оновленої команди — художній керівник театру Ігор Арнаутов. Колишній театр Пушкіна, який цьогоріч відзначає 90-річчя, проситиме облраду обрати театру нову назву — ім. Григорія Квітки-Основ'яненка

Справа в тому, що в Україні немає жодного театру ім. Квітки-Основ’яненка. Жодного! А чому, як не в Харкові, мати такий театр? Імені нашого земляка, драматурга, літературознавця, людини широких поглядів, культурно освіченої… Його називали ще «батьком українського театру». Зараз відмічається його 245-річчя. І випадає певний історичний шанс.

Ім’я у театру мусить бути! Можливо, це буде винесено нами на маленький референдум в самому театрі. Якщо колектив більшістю голосів прийме рішення, то ми будемо клопотати перед владними структурами про те, щоб назвати іменем Григорія Федоровича наш театр. Дуже хотілося б, щоб театр мав ім’я. «Колишній Пушкіна» не підходить. І «Дантеса» теж не хотілося б, щоб називали.

Театри надають безпеку [більшості театрів ДСНС не дозволяє працювати через невідповідність укриттів у випадку ракетних ударів — ред.]. У нас є певні приміщення, де можна сховатися. Ми розуміємо, що зараз відбувається. Але хотілося, щоб люди мали змогу ходити в театр.

Харків — єдине місто в Україні, в якому театрам заборонено працювати. В Сумах працюють театри, в Чернігові навіть після прильоту відкрили сезон і працюють. Хотілося, щоб ми мали змогу, і глядач приходив до театру. Ми знаємо, наші закриті покази доводять, що люди дуже хочуть в театр. 

Як змінюється репертуар театру в нових умовах? 

У театру зараз є можливість, знову-таки — історична можливість змін. Репертуар перекладати? Може, і не треба. Є молоді і завзяті режисери. Режисери різні, які хочуть ставити вистави. Репертуарна політика мусить відбивати потребу. Потребу громадськості, потребу людей.

Під час війни не обов’язково ставити вистави про війну. Треба просто робити гарні вистави, щоб люди мали можливість дивитися різні вистави. За жанром, за стилем. Наприклад, зараз вже працюють чотири режисери. З ними треба буде відпрацьовувати репертуарну політику, тому що дуже багато ідей.

Треба класикою займатися. І навіть не програмними речами. Не те, що в школі, а навпаки. І щоб діти ходили не зі школою — вони інакше себе ведуть — а з батьками. Щоб і тато, і мама були поруч. Щоб діти могли дивитися виставу і дивитися, як поводяться дорослі. Треба деякі вистави поновлювати. Я з 1 грудня працюю, я ще не встиг збагнути, скільки і які вистави.

Вистави починають ставитись, але раніше, на жаль, репертуарної політики взагалі не було. А вона мусить бути, тому що театр на щаблі підіймає дуже серйозні теми. Так, я розумію: не вся трупа, не весь склад — хтось поїхав, хтось боронить країну. Зараз дуже важко набирати ті оберти, але хотілося б, тому що театр існує для глядачів. Зараз момент усвідомлення всього, що ми мусимо підіймати. 

І треба було театру, щоб опалення працювало, розумієте? Побутові речі. Стоїть задача — комунальні витрати… Театр — це живий організм. Треба згуртувати команду, щоб вона працювала на театр, зробити структуру, створити художню раду. Треба запустити цей механізм, щоб підрозділи працювали. Щоб всі розуміли поставлені задачі і вирішували їх.