Наша родина велика, і з початком повномасштабної війни нам довелося пережити багато страшних подій. Ми живемо в прикордонній частині Чернігівщини, де від самого початку війни й досі тривають бойові дії та постійні обстріли. Наше місто пережило облогу й окупацію, а зараз залишається у прифронтовій зоні. Над нами постійно щось пролітає, і ми живемо в безперервному страху.

27 березня 2022 року наш будинок було зруйновано. Нам довелося залишити свою оселю та переселитися в інше місце в межах міста. Виїхати далі ми не могли, адже не мали можливості залишити рідних — двох літніх людей, одна з яких, наша бабуся, має інвалідність.

Після втрати будинку наше життя стало ще важчим. Постійні прильоти, підвали, холод, голод, відсутність світла та води. Ми неодноразово змушені були ховатися від обстрілів і чекати, коли нарешті припиняться вибухи.

Моя дитина весь цей час перебувала поруч із нами. Вона багато чого бачила й чула на власні очі та вуха.

Облога, окупація, бойові дії, руйнування — усе це стало частиною її дитинства. За межі міста ми так і не виїжджали, тому вона постійно перебувала в умовах небезпеки.

Війна принесла нашій великій родині й інші тяжкі випробування. Мій син добровільно вступив до лав Збройних сил України й зараз служить у Харкові. Війна розкидала наших близьких по різних куточках України. Частина родини перебуває в напрямку Сумщини, а ми залишаємося на прикордонні Чернігівщини.

У нашій родині також є переселенка з Луганщини, яка нещодавно народила сина. Пологи були надзвичайно важкими, довелося пройти через реанімацію та реабілітацію під постійним наглядом лікаря-невропатолога.

Усе пережите дуже вплинуло на психологічний стан моєї дитини. Постійний стрес, безсоння, повітряні тривоги та вибухи виснажують її. Замість дитячої радості я часто бачу похмурий погляд, сльози та небажання веселитися. Щодня ми чекаємо завершення повітряних тривог, припинення вибухів і страшних звуків плачу постраждалих людей.

За характером моя дитина буває різною, адже її емоційний стан дуже залежить від пережитого. Попри всі труднощі, вона любить малювати, плести браслети, співати й танцювати.

Ми дуже хочемо, щоб у її житті знову з’явилося більше радості, спокою та позитивних емоцій, щоб вона могла хоча б на деякий час відволіктися від постійного страху й напруження.

Попри все пережите, наша родина не втрачає віри. Ми віримо в ЗСУ, чекаємо на перемогу та завжди намагаємося допомагати нашим захисникам. Беремо участь у благодійних ярмарках і майстер-класах, щоб підтримувати наших хлопців.

Найбільше ми мріємо про мир і можливість знову жити без постійних вибухів, тривог і страху за своїх рідних.