Після початку повномасштабної війни наше життя кардинально змінилося. Те, що раніше здавалося звичайним і буденним — спокій, безпека, можливість планувати майбутнє, працювати та просто проводити час із родиною, — стало великою цінністю.

Ми живемо та працюємо в Сумах, у прикордонному місті, яке майже щодня і щоночі потерпає від обстрілів та атак шахедів різних типів, молній, FPV-дронів, КАБів. Найстрашніше, що війна стала частиною нашої щоденної реальності. Ми навчилися реагувати на звуки вибухів, постійно стежити за новинами та повітряними тривогами, думати про найближче укриття й не планувати життя надовго наперед.

Найважче — за дітей. Як батьки, ми постійно переживаємо за їхню безпеку, емоційний стан і майбутнє.

Діти змушені дорослішати в умовах, у яких не повинна жити жодна дитина.

Навіть звичайний вихід на прогулянку тепер супроводжується страхом. Я боюся відпускати дітей самих на вулицю, адже повітряні тривоги можуть тривати практично цілодобово, а загалом за добу період без тривоги іноді становить лише 10–30 хвилин. Ми не можемо просто сказати дітям: «Ідіть погуляйте», бо постійно думаємо про те, чи безпечно їм зараз перебувати на вулиці, чи встигнуть вони дістатися укриття, якщо пролунає тривога або почнеться атака.

Війна змінила саме поняття звичайного життя.

Те, що раніше було природним — вийти з дітьми на прогулянку, поїхати кудись на вихідні, зустрітися з друзями, запланувати відпочинок, — тепер потребує постійного врахування безпекової ситуації.

Ми стали більше цінувати прості речі: тихий ранок і день, можливість бути разом, звичайний робочий день без тривог, дитячий сміх і можливість просто будувати плани на завтра. Найбільше зараз хочеться одного — щоб наші діти мали можливість жити з позитивними емоціями, радіти, мріяти та будувати плани на майбутнє. Адже це їхнє дитинство, яке має бути наповнене не страхом, вибухами та тривогами, а безпекою, спілкуванням, іграми, друзями та щасливими моментами.

Найстрашніших днів і ночей було дуже багато. Особливо страшно було в ті моменти, коли обстріли тривали годинами, а ми разом із дітьми були змушені сидіти в коридорі, чекаючи, коли все закінчиться.

Найважче — бачити страх в очах дітей і розуміти, що ти не можеш повністю захистити їх від того, що відбувається навколо.

Після таких ночей особливо гостро усвідомлюєш, наскільки крихкими стали звичайні речі — тиша, сон, безпека та можливість просто бути разом.

Моя дитина любить музику, спорт, малювання та вивчення англійської мови. Через постійні тривоги, обстріли та напруження їй не вистачає безпечного простору для відпочинку, розвитку й спілкування з однолітками.

Минулого року дитина пережила дуже сильний стрес: коли вона гуляла з подругами, за ними почав летіти й переслідувати їх дрон.

Дівчатам довелося швидко шукати безпечне місце та ховатися. Ця ситуація стала для моєї дитини дуже сильним потрясінням і ще більше посилила страх перед перебуванням на вулиці під час війни.

Моя дитина емоційно чутлива, дещо сором’язлива, потребує часу для адаптації в новому середовищі. Водночас вона легко знаходить спільну мову з близькими людьми та може проявляти лідерські якості у своєму звичному оточенні. Іноді має підвищену емоційність і тривожність, боїться залишатися сама вдома.