У нашій родині троє дітей. Мій чоловік — учасник бойових дій із 2014 року. Коли 24 лютого 2022 року пролунали перші вибухи та полетіли ракети, він одразу вирушив до військкомату. Відтоді нас розділили відстань і війна.

Найстрашнішими для нашої родини стали перші дні повномасштабного вторгнення. Діти дуже боялися вибухів, а поруч не було тата, який міг би їх підтримати. Особливо важко було в ті моменти, коли чоловік не виходив на зв’язок і ми не знали, що з ним відбувається.

За весь час його служби діти мали лише кілька можливостей побачитися з татом у лікарні. Ці короткі зустрічі та тривалі розлуки залишили глибокий слід у їхній пам’яті.

Ще одним важким днем стало 8 березня 2022 року, коли ми були змушені виїхати за кордон на три місяці. Ми намагалися впоратися з усіма труднощами, але постійний страх за життя рідних і невизначеність дуже впливали на наш емоційний стан.

Зараз мій чоловік уже звільнений із військової служби, проте пережите нікуди не зникло. Ми живемо в орендованій квартирі, оскільки власного житла не маємо. Діти досі дуже бояться ракетних і дронових атак, вибухів, у них часто трапляються панічні атаки. Особливо страшними стали балістичні удари останніх місяців.

Моя донька зараз переживає непростий підлітковий період. Її настрій може змінюватися щодня, а постійний стрес, недоспані ночі та страх через обстріли лише погіршують її емоційний стан.

За характером вона сором’язлива, емоційна та чутлива. Іноді може розплакатися, почувши правду, яку їй важко прийняти. Водночас у неї проявляється характерне для підліткового віку прагнення до самостійності: «Я хочу, я знаю, я сама».

Донька дуже любить малювати й відвідує художню школу. У вільний час також із задоволенням займається творчістю. Влітку вона мала можливість відпочити, але протягом навчального року часу на захоплення майже не залишається.

Попереду в неї дев’ятий клас, і це також викликає хвилювання. Донька мріє стати медиком, тому розуміє, що їй потрібно багато навчатися. Проте через постійні обстріли, стрес і недосипання зосереджуватися на навчанні стає дедалі важче.

Мені дуже хочеться, щоб донька мала можливість хоча б на деякий час відпочити від постійного напруження, виспатися, відновити емоційні сили та приділити час своїм захопленням. Адже після всього пережитого їй особливо потрібні спокій, позитивні емоції та можливість просто насолоджуватися дитинством.