Із початком повномасштабної війни наше життя дуже змінилося. Я втратила роботу, а діти частково втратили можливість повноцінно навчатися. Постійні обстріли та тривоги стали частиною нашого повсякденного життя.

Особливо страшним для мене став період, коли на наше місто почали скидати керовані авіабомби. Хоча я не була безпосередньою свідком трагічних подій, новини з нашого міста постійно приносять страшні звістки. Жити в таких умовах дуже важко, особливо коли розумієш, що поруч ростуть діти, чиє дитинство минає під звуки вибухів.

Мій син Даня — емоційно чутливий, харизматичний і комунікабельний хлопчик. Він легко знаходить спільну мову з дітьми різного віку та вміє об’єднувати їх навколо себе. Спочатку в спілкуванні з незнайомими людьми може бути сором’язливим, але згодом відкривається й почувається впевненіше.

Даня має багато творчих захоплень. Він грає на акустичній та електрогітарі, відвідує театральну студію, раніше навчався в художній школі, а зараз захопився карспортингом.

Мені дуже хочеться, щоб син мав можливість відпочити від постійного напруження, відчути більше впевненості в собі, отримати нові враження та пережити справжні пригоди, яких так потребують діти.

Адже дитинство буває лише раз, а в наших дітей воно проходить під вибухами. Я хочу, щоб у Дані залишалися не лише спогади про війну, а й світлі, радісні моменти, сповнені спілкування, цікавих відкриттів і позитивних емоцій.