Герман Марія Геннадіївна, 16 років, учениця 11-А класу ЗОШ №15, м. Мелітополь, Запорізька обл.

Конкурс есе "Один день"

«Я переконаний, що вбивство під приводом війни

не перестає бути вбивством»

Альберт Ейнштейн

Війна на сході України, яка охопила Луганську та Донецьку області, розпочалася у квітні 2014 року й продовжується досі.

Більше десяти тисяч загиблих, серед яких майже чотири тисячі – цивільні особи.

Звісно, війна – це щось жахливе, завжди задає біль не тільки мешканцям поблизу бойових дій, а й всій Україні. Але особисто я відчула весь жах лише через 2 місяці, і, згадуючи цей день, мурашки пробігають по шкірі.

В той день ми з родиною відпочивали на морі. Кожен з нас знав, що йде війна, але, десь там, далеко. Але не кожен, включаючи і мене, усвідомлював масштаби. Все різко змінилося, коли 14 червня вранці по радіо передали про підбиття літаку Іл-76 в Луганську, управлінням якого займався екіпаж з Мелітополя, міста, де я народилася і живу. Дихання перехопило, коли з рупора було чутно імена та прізвища загиблих.

Серед жертв трагедії був знайомий мого батька – Віктор Ментус – гвардії прапорщик Повітряних Сил Збройних Сил України.

Ця подія стала страшною втратою з початку антитерористичної операції на Сході України, і, безперечно, вона не могла пройти повз мене. Слухаючи враження батьків після почутого, волосся ставало дибом.

Саме в цю мить усвідомила, що не всюди є те тихе й чисте небо над головою, яке я бачила кожен день. Напевно, в цей день весь Мелітополь відчув страшні наслідки цієї війни. Ми втратили не тільки мешканців рідного міста. Наша родина втратила товариша.

Найстрашніше те, що війна досі триває, і кількість загиблих збільшується.

Тепер, дивлячись на небо, воно мені вже не здається таким тихим і спокійним.

Зростаючи, ти усвідомлюєш деякі речі набагато глибше. Як і кожен українець, я мрію про спокій у нашій Батьківщині. Я хочу бути впевненою, що десь неподалік від мене люди не ховаються у підвалах від пострілів і не тікають від гучних гармат.

Для мене мир – коли в новинах розповідається про нову історичну знахідку або про вагоме відкриття наших вчених, але зараз лише чутно про новий вогонь на Донбасі та випадки коронавірусу.

На мою думку, людина має найцінніший скарб – мову, за допомогою якої робляться великі вчинки. Так чому ж не використати цей дар, щоб зупинити кровопролиття?