До війни я мешкала в Макіївці, недалеко від Донецька. Мені 38 років, є дочка восьми років. Усе було нормально, працювала в готелі, потім пішла в декрет. Почалася війна – не стало роботи й довелося виїхати.
Мені було чутно, як стріляли в аеропорту. Потім обстріли ставали дедалі ближче... Було нестерпно, дитина не спала. Ми сиділи в підвалі. Було дуже шумно, а після того, як сталися обстріли нашого району й полетіли «Гради», довелося виїхати. Було страшно через те, що ти не розумієш, що відбувається.
Тепер треба все тягнути самій. Чоловік залишився там, тому що в нього старенька мама. Він також перебивається, де може, заробляє. Ми з дитиною виїхали до Новотроїцького. Стрес отримали всі, бо ніхто не думав, що буде війна.
Я тривалий час прожила в Донецьку, там навчалася, потім вийшла заміж, звикла до міста, а тут усе по-іншому.
Хочеться мирного життя, щоб люди менше страждали й було більше позитивних моментів.
