Був ранок, я була вдома в Харкові, на Салтівці. Близько п’ятої ранку почалися вибухи, так я дізналася, що почалася війна.

Рішення виїжджати прийняла через обстріли. Потрібно було думати про психіку дітей. Вони захворіли. 

Я бігала по всіх аптеках, а в цей час літали винищувачі. Було дуже страшно.

Найбільше шокувало, коли в будинок прилетіло, а літаки літали над містом — страшно не передати словами.

Ми жили в підвалі до 7 березня, а потім я вирішила виїхати. Евакуація була під повітряну тривогу. Я їхала, коли запускали «Гради», було дуже гучно і страшно. 

З собою взяла собаку. Роботи у мене зараз немає, сиджу з дітьми, бо садки і школи не працюють і не можу їх залишити одних.

Хочеться, щоб якомога швидше була перемога, повернутися додому, жити, як до війни, щоб усе налагодилося і була стабільність.