Бондаренко Анастасія, вчитель початкових класів Миколаївської гімназії №64 м. Миколаїва Миколаївської області

Війна. Моя історія

Війна .Таке коротке слово, а скільки болю та страждань воно приносить. На жаль, для мене це більше не просто термін з підручника по історії, а те що викликає нестерпні спогади.Коли я ще була дитиною, мені дуже цікаво було слухати розповіді прабабусі про війну, про її допомогу нашим солдатам, про невимовний страх, який вона пережила ще зовсім маленькою. Прабабуся не могла розповідати це без сліз .

А я в свою чергу була впевнена, що війни назавжди залишились в далекому минулому . Але це не так. Війна почалась у 2014 році, але не для мене. Можливо через свій вік ( а було мені 14 років ), а можливо через те, що ніхто з моїх близьких не приймав участь у бойових діях ,та я не вважала це чимось серйозним. Аж поки війна не прийшла в мій дім .

Я дуже добре пам’ятаю вечір 23 лютого, я прийшла з роботи, чекала на чоловіка і вирішила подзвонити бабусі . Ми трохи побалакали і вона сказала, що по телевізору багато говорять про війну і можливо вона скоро почнеться . Мені здалося це великою нісенітницею. Я переконала бабусю, що це не можливо і час збройних сутичок вже давно минув, зайнялася домашніми справами і спокійно лягла спати, жодного поганого передчуття я не мала . І ось настав цей страшний ранок .

Я прокинулась, щоб збиратися на роботу і мимоволі зайшла в інтернет, де в новинах писали про вибухи в різних містах України, що Путін оголосив так звану «спецоперацію» . Тоді я подумала, що можливо це все не правда, просто сон, не могла я в це повірити, не могла ….

Я спробувала взяти себе в руки та розбудила чоловіка. Єдине, що він мені тоді сказав: «я завжди буду поряд, щоб не було, нічого не бійся». Минуло півтори року, але чоловік не поряд . Він відразу пішов на фронт, щоб захистити мене та всю нашу країну .

Єдине, що мені залишається це молитися та вірити в краще .

Одного сонячного ранку всі ми почуємо ті бажані слова .