Коли почалася повномасштабна війна, ми довго не могли повірити, що все це насправді відбувається з нами. Перші п’ять місяців ми провели під постійними обстрілами, майже на самій лінії фронту. Навколо літали снаряди, і кожен день був сповнений страху та небезпеки.

Згодом нам вдалося виїхати до Кривого Рогу. Там ми всією родиною захворіли на коронавірус. Після цього спочатку померла прабабуся, а згодом — мама Іванка. Це були надзвичайно важкі втрати для нашої родини.

Пізніше ми повернулися до рідного селища. Зараз залишаємося там, коли ситуація відносно спокійна, але щойно обстріли посилюються, змушені знову виїжджати до безпечніших місць.

Одним із найстрашніших моментів став день, коли Іван потрапив під обстріл із «Градів», ідучи по воду. Снаряди летіли з іншого берега, і, щоб урятувати своє життя та не постраждати, йому довелося ховатися серед великих гранітних каменів.

Ще один жахливий випадок стався в липні 2022 року, коли ракета летіла в бік рідної школи. Іванові було дуже страшно. Він ховався під столом, поки навколо розліталися уламки ракети. Згодом на подвір’ї почалася пожежа. На щастя, вогонь вдалося загасити, перш ніж він дістався до будинку.

Усе пережите залишило важкі спогади. Постійні обстріли, вимушені переїзди та втрати близьких стали частиною нашого життя.

Попри всі труднощі, Іван продовжує займатися легкою атлетикою.