Мені 30 років, я в Слов'янському районі жила. Ми сильно не постраждали. Поряд з нами - завод, туди прилітало. В тому році прилетіло - двері захлопнулися, і відкрити не могли. Дитина сильно злякалася, і ми поїхали. Потім назад повернулися. Коли в наше селище прилетіло і люди постраждали, тоді нас уже не було.

На початку нікому було возити продукти, багато магазинів позакривалися. Спочатку тільки хліб привозили, а потім наче накладилося в плані продуктів. До нас гуманітарну допомогу від Фонду Ріната Ахметова привозять для діток. Таблетки нам не возять. А ще кожен місяць отримуємо продукти від Фонду «Адрі». Виплати отримують у нас тільки пенсіонери, інваліди й багатодітні. 

Ще в тому році нам дали опалення, і воно є. Коли погані погодні умови, у нас є проблеми зі світлом, але так було ще до війни.

У нас зараз, як літак десь пролітає, то дитина лякається. Колись поряд так бахкало, що вікна тремтіли, так ми йому казали, що то грім, або ще щось. 

Ми поїздили, подивілись, а вдома все одно краще. Будемо надіятися, що все буде добре, і що скоро війна закінчиться.

Хотілося б майбутнього без війни, поставити дитину свою на ноги, щоб були для цієї можливості і щоб робота була. За дитину, за його майбутнє більше думаю: щоб у нього було все добре і без війни, та й у всіх людей щоб все налагодилось.