Я спала і почула гул. Ми чули вибух у Кульбакіному, і я  сказала, що почалась російська війна. 

Ми відразу закупили їжу, я цукор взяла. Відразу пайки не давали мені, бо я тут не приписана, потім дівчата-волонтери добились, і я отримую пайки. У мене є господарство, до нас привезли ще пару курок з Прибульського. Нам привезли двоє поросят, вісім курчат. Дуже тяжко морально було. 

Сильно багато негативу показували в телевізорі. Ми на місці це все бачили і чули. Через нас літало, по нас сипалось пів дня, і все пройшло. 

Сильно мене вбивав телевізор - я його до сих пір не дивлюся. Одна інформація, щоб образити. Немає православ’я і душі, так не можна. Потрібно навіть ворога поважати. Дуже тяжко чотири години чути вибухи. 

Я сподіваюсь на мир. Є початок і є кінець, є чорне і є біле. Думаю, що до березня щось зміниться в кращу сторону. 

Мрію, щоб моя дитина прийшла з фронту, внуків хочу. Якщо є діти, значить, майбутнє є. Майбутнє – це наші діти.