Світлана Пугачова була переконана: центральний ринок у Нікополі — чи не найбезпечніше місце в місті. Тут завжди багато людей, тож здавалося, що росіяни не наважаться бити саме сюди. Але 26 грудня 2024 року російський FPV-дрон скинув вибухівку просто на міський базар. Світлана опинилася найближче до епіцентру. Вибухом їй відірвало ногу, а життя її родини розділилося на «до» і «після».

Чоловік Максим згадує, як побачив дружину під наркозом. Як важко було пояснити доньці Анастасії, що мама повернеться додому вже іншою. 

Попри ампутацію, Світлана не дозволила трагедії зламати себе. Вона пройшла складну реабілітацію, почала займатися плаванням, уже на перших змаганнях здобула нагороду, а згодом додала до тренувань ще й заняття у спортивній залі. Каже, що саме рух допомагає їй перемагати біль і знову відчувати свободу.

Після постійних атак на Нікополь родина була змушена залишити дім та перебратися до Харкова. 

Найбільшою мрією жінки після втрати ноги було побачити гори разом із сім'єю — і ця мрія здійснилася під час реабілітації. Своєю історією Пугачови хочуть нагадати світу, яку ціну українці щодня платять за право жити, та чому про злочини війни не можна мовчати.