Марина Пікуш
Кам'янський енергетичний фаховий коледж
Викладач, що надихнув на написання есе: Черниш Юлія Павлівна

1000 днів війни. Мій шлях

Війна змінює людей на «до» та «після», когось вона може зламала та завдала травм, як фізичних, так і психічних, а когось зробила сміливіше, відважніше та сильніше.

Мій перший день війни почався як завжди, я й гадки не мала, що мене та мою країну чекає страшне лихо.

Для мене початок війни був дуже неочікуваний, бо до цього я взагалі нічого не чула й не знала, це почуття  несподіваності та шоку з’їдало мене зсередини, страх «А що буде далі? А що ж буде завтра?»  змушував серце битись, як скажене.

Майже перед виходом до школи, мені написала подруга, повідомлення, яке вона мені написала, шокувало мене як ніколи і ніщо раніше. Зміст повідомлення був такий «Вчителька написала, що до школи ніхто не йде. О 4-ій ранку обстріляли Київ. Почалась війна!».

Усі новини були на одну й ту саму тему – «Оголошується повномасштабна війна».

В перший день війни, ми з мамою зібрали речі та документи, і вже були готові хутко бігти до укриття по першій тривозі. Я безмежно хвилювалась за свого брата, який зі своєю дружиною перебував у Києві. Хвилювання посилювало те, що живуть вони на 18-му поверсі, і швидко збігти або з’їхати на ліфті до укриття їм не вдасться, перед цим ще зібравши речі та забрати  кішку.

Оскільки у Києві вони майже увесь час перебували  у підвалі, вони  прийняли рішення приїхати до нас,  у Кам’янське.

Моменти, коли в Кам’янському тряслися вікна від вибухів були страшнішими, бо з початку війни в моєму місті було більш-менш тихо. Мені пощастило, що я живу в безпечному місті і я ніколи не відчувала той страх, який відчували жителі Маріуполя та Харкова. ДЯКУЮ нашим захисникам, які віддають своє життя за зайвий подих українців.