Кокайко Роман, 7 клас
Мукачівський ліцей №11
Вчитель, що надихнув на написання есе: Янко Олександра Володимирівна

Моя Україна майбутнього

Для мене Мир – це найголовніша і найбажаніша Мрія. «Мрія» з великої літери. Коли настане Мир, на мою думку, життя в Україні обов’язково зміниться. Я бачу країну такою, де кипить робота, будуються школи, дитячі садочки, спортивні майданчики, а на сам перед – будинки і лікарні.

Я заплющую очі, бачу місто майбутнього. У центрі на полі запеклих боїв обов’язково встановлено Меморіал пам’яті зі стелою, на якій кожен бачить Україну в образі прекрасної жінки: сміливої, незламної, і в той самий час тендітної і турботливої. Далі по колу розташовані мармурові плити з іменами загиблих героїв. Навкруг меморіалу посаджено Сад Перемоги, щоб кожен зміг відчути, яка вона на смак. З лівого боку я уявляю дитячі будинки родинного типу. Кожна сирота матиме своїх турботливих батьків, діти відчують піклування їх долями всієї країни. А ще там обов’язково будуть школа і дитячий садок, стадіон і басейн. Працювати там країна надасть право переможцям конкурсу на звання «Вчитель року». З правого боку від Саду Перемоги розташовані будинки відпочинку для літніх людей, бо дуже багато бабусь і дідусів залишились самотніми. Дехто з них зовсім немічні, але інші – досвідчені, талановиті, кваліфіковані, зможуть допомагати родинам, передавати дітям свої знання, розвивати їхні таланти. У кожній родині щасливими мають бути три покоління: батьки, діти і бабусі з дідусями.

З північної сторони я уявляю адміністративний центр, яким керує мер, поліклініку і лікарню, бо хворіти можуть як і діти, так і дорослі. Прикрасою міста у моїй уяві є Палац мистецтв, де діти будуть у різних гуртках шукати свої таланти, вони обов’язково проявляться.

Поруч з Палацом мистецтв корпус-готель для бажаючих відвідати місто. Це родини загиблих воїнів, вони зможуть жити стільки часу, скільки потрібно їхнім душам. А ще письменники, артисти, художники стануть постійними гостями, це має бути покликом їхніх сердець.

Ніяких екскурсій, великих фестивалів тут не проходить, бо це святе місце нашої країни, тут знедолені війною душі людей набувають сенс життя. А яку назву воно має мати? Я уявляю референдум, на якому мешканці самі обирають йому ім’я. Заводи, фабрики – відсутні, чисте, свіже повітря теж лікує душі.

Транспорт повинен бути обов’язковим: невеликі автобуси і авто. На окраїні – майданчик для гелікоптерів для подорожі до обласного центра та Києва. На березі Дніпра – причал для теплоходів і катерів.

Я розплющую очі і розумію, що такі міста повинні бути у багатьох регіонах України.

Війна лишила мене дитинства. Через 6 днів після початку війни мені виповнилось 11 років. А зараз я учень сьомого класу. У двох хлопчиків-братів з нашого ліцею загинув батько. Це сталося 10 днів тому, ми збирали гроші їм на допомогу. Я не уявляю, як їм далі жити без тата?