Наша родина з Харкова, із Салтівки. Повномасштабну війну ми зустріли у власному домі. Перші два дні не могли зрозуміти, що відбувається, а потім на наш район полетіли ракети. Найстрашніше було чути, як над будинками дуже низько кружляють літаки. Зазвичай уже після першого кола починалися обстріли.

Разом з іншими сім’ями ми буквально жили в підвалі, який зовсім не був пристосований для проживання. Там було багато пилу, а моя донька Ірішка на той момент ще не встигла одужати від застуди. Через такі умови в неї почалися ускладнення, температура не спадала.

Ми по черзі виходили за ліками та продуктами. Черги до аптек були кілометровими, іноді доводилося стояти до трьох годин. І ми стояли, попри обстріли, адже ліки та їжа були життєво необхідні.

Дітей ненадовго виводили на свіже повітря, але далеко від входу не відходили. Щойно лунав бодай якийсь гучний звук, вони, як маленькі мишенята, одразу застрибували назад у підвал.

Наш район дуже сильно постраждав від обстрілів. Уже протягом першого тижня на нашому подвір’ї було три влучання. Діти на власні очі бачили сірі уламки та частини ракет, які стирчали із землі й були вищими за їхній зріст.

Ми не могли виїхати, бо не мали транспорту. Таксі до вокзалу коштувало неймовірних грошей, яких у нас просто не було. А на самому вокзалі панувала така тиснява, що ми боялися, аби нас там не розчавили. Водночас залишатися вдома було не менш страшно, адже безпечного укриття фактично не існувало.

Нам дуже пощастило, коли сім’я, яка разом із нами перебувала в підвалі, знайшла автомобіль і запропонувала виїхати разом до Полтави. У машині був зламаний радіатор, тому дорогою було дуже холодно. Через численні блокпости та затори шлях від Харкова до Полтави зайняв близько десяти годин.

У Полтаві ми нарешті змогли звернутися до лікаря, який призначив Ірі правильне лікування. Проте, на жаль, без наслідків не обійшлося. У доньки почалася гостра алергія майже на все, навіть на звичайну воду. Майже два роки ми поступово відновлювали її здоров’я. Зараз Іра перебуває на обліку в алерголога та продовжує лікування за визначеним планом.

У молодшої доньки Ріти через переохолодження стався рецидив артриту, який до війни нам уже вдалося подолати. Зараз у неї діагностована артропатія, іноді виникають артритні болі через зміни погоди.

Але на цьому випробування не закінчилися. Ріта перестала рости. Лікарі діагностували селективний дефіцит гормону росту. Протягом півтора року ми щодня робили їй ін’єкції гормону, щоб запобігти розвитку гіпофізарного нанізму. На щастя, лікування допомогло, і зараз донька знову росте самостійно. Лікарі вважають, що вироблення гормону могло порушитися на тлі сильного стресу.

Коли здавалося, що найстрашніше вже позаду, на нас чекав новий виклик — у Ріти діагностували аутоімунний тиреоїдит.

Після евакуації ми тривалий час жили в Полтаві, проте згодом через фінансові труднощі більше не могли самостійно оплачувати оренду житла. Тому нам довелося повернутися до Харкова.

У наш будинок також були влучання. На щастя, у той момент нас там не було. Вибухами повибивало вікна, а одна зі стін відійшла на два сантиметри.

Повернення додому, на жаль, не означало повернення до спокійного життя. Ми знову чуємо вибухи, здригаємося від гучних звуків і живемо з постійним усвідомленням небезпеки. Для моїх дітей дім, який мав би бути найбезпечнішим місцем, знову став місцем, де страшно.

У квітні Ірі виповнилося 15 років. Зараз у неї часто бувають емоційні перепади. Ріті 12 років, і вона також перебуває у віці, коли емоційна сфера ще активно формується. Вона дуже вразлива та чутлива, часто не може стримати сліз, болісно переживає невдачі й має труднощі у спілкуванні та налагодженні дружніх стосунків з однолітками.

Я щиро радію кожного разу, коли Ріті вдається знайти хоча б на деякий час друга чи подругу. Дівчата люблять малювати, ліпити з пластиліну та слухати музику.

Мій власний психологічний стан також залишається непростим. У 2023 році я пережила нервовий зрив і лише нещодавно почала поступово відновлюватися.

Наші діти мають статус постраждалих унаслідок воєнних дій та збройної агресії, які зазнали психологічної шкоди. Усе пережите залишило глибокий слід у житті нашої родини, і зараз ми дуже потребуємо психологічної підтримки.