Із початком повномасштабної війни наше життя кардинально змінилося. Спочатку ми із сином виїхали до Польщі, а у 2023 році повернулися додому. Зараз нам довелося забрати до себе моїх літніх батьків, які мають інвалідність, із міста, що постійно перебуває під обстрілами.

Тепер ми живемо всі разом: я, мій син, лежача мама та тато, який має другу групу інвалідності. Догляд за батьками та постійна небезпека через війну стали частиною нашого повсякденного життя.

26 червня 2026 року наша оселя постраждала внаслідок ударів трьох керованих авіабомб та однієї ракети. На щастя, будинок вцілів, проте в одній із кімнат обвалилася стеля, і тепер житло потребує ремонту.

Насправді страшних днів було дуже багато. Постійні обстріли перетворили на суцільний страх і наші дні, і ночі. Ми живемо в умовах постійної тривоги та невизначеності.

Мій син навчається за змішаною формою навчання, але назвати таке дитинство нормальним і повноцінним я просто не можу. Цього року ми перевели його до нової школи, і я дуже хвилююся, як проходитиме період адаптації, адже за характером він сором’язливий і трохи замкнутий.

Попри всі труднощі, син має свої захоплення. Він дуже любить конструювати з LEGO та кататися на велосипеді.

Найбільше мені хочеться, щоб син отримав можливість хоча б на деякий час побути в спокійному та безпечному місці, відпочити від постійних обстрілів і тривог, знайти нових друзів та поступово розкритися в спілкуванні з однолітками.