Ми втратили абсолютно все - житло, а також близьких і найрідніших для нас людей. Після всього пережитого діти перебувають у постійному стресі. Вони панічно бояться залишатися самі вдома і щохвилини благають, щоб хтось із дорослих був поруч. Особливо цей страх загострюється, коли над головами літають шахеди, відбуваються вибухи або коли їх збивають поруч. Коли стає занадто гучно, діти вже самі, без жодних підказок, біжать до ванної кімнати, і ми переховуємося там, сподіваючись на порятунок.

Найстрашнішим моментом став день, який стався не так давно, коли зовсім поряд із нами впало 12 шахедів. Вони всі один за одним підривалися і вибухали. Діти були до смерті налякані, вони сильно плакали і запитували, чого це відбувається саме з нами. У той момент у нашому будинку вибило вікна і сильно побило дах - це було занадто страшно. Окрім цього, діти пережили найвищий рівень стресу, коли від вибуху шахеда палало моє підприємство. Я в цей момент була на роботі, а діти знали, що відбувається і де саме я перебуваю. Вони бачили мене поранену після вибуху і на колінах молилися, щоб я просто вижила.

Попри ці глибокі психологічні травми, ми намагаємося знаходити сили жити далі та відволікати дітей. Син дуже любить футбол і риболовлю, а донька має більш творчу натуру - вона гарно малює та захоплено займається бісероплетінням. Ці заняття допомагають їм хоч трохи заспокоїтися та врятувати свій внутрішній світ від жахів війни.