Бойчун Анастасія

8 клас, Турійський ліцей Турійської селищної ради

Вчитель, що надихнув на написання – Кащенюк Андрій Володимирович

Війна. Моя історія

Війна. Яким нестерпним болем це слово наповнює душу! Дев’ять кіл пекла пройшов український народ у боротьбі за незалежність. Як тільки наша держава почала сяяти, неначе сонце, насунулась чорна хмара ненависті, що спробувала загорнути яскраві промені свободи…

Здавалося, що слово «війна» раз і назавжди залишилося лише на сторінках давньої історії нашого славетного краю, але 24 лютого 2022 року все змінилося. Я ніколи не думала, що подивлюся в хижі очі війни на теренах моєї Батьківщини. Нізащо не повірила б, що одного дня буду чекати на прихід теплої весни з квітучою природою, а через добу дізнаюся, що десяте коло пекла несподівано покотилось.

«Розпочалась війна», – з такими словами я зустріла ранок, який запам’ятався назавжди. Хвилювання через самостійні та контрольні роботи різко зникло, а життя розділилося на дві частини: «до» та «після». Кожен день я прожила неначе останній, беручи з нього все. Скільки часу було проведено за кількагодинними дзвінками з рідними людьми, які проживають ближче до осередку війни, скільки сліз було пролито…

Мені лише 14 років, я все ще відкриваю світ, духовно та фізично розвиваюсь, пізнаю себе. Життя мене не готувало застати цього хижого звіра, хоча навіть зла тварина не настільки безсердечна, як наш ворог. Що страшніше, це те, що окупант не має відчуття жалю не тільки до чужих, а й навіть до своїх громадян.

Ніколи не подумала б, що у XXI столітті, коли людство прагне цивілізованого розвитку, ця «держава», застрягнувши в тоталітарному минулому, розпочне криваву війну, яка несе в собі не правду, а сором всесвітнього рівня.

Загарбники сліпо слухають накази та йдуть вперед, не знаючи, що на них, незваних гостей, ніхто не чекав.

Але у війні Україна може показати волю, яку за всю історію її існування ніхто не зміг зломити. Наш народ можна порівняти із неопалимою купиною, що горить – не згора. Скільки ж наш край потерпав від загарбників, які спопеляли культуру та дорогі нам слова «Україна» й «український». Але геніальна віра Кобзаря духовно живила нас:

Не вмирає душа наша,

Не вмирає воля.

І неситий не виоре

На дні моря поле.

Внутрішня свобода письменника (а ззовні її не було) піднесла одержимість українців бути вільними, породила ще більше прагнення до державності, нескореності та незалежності. Завжди невмируще Шевченкове слово було закликом до боротьби:

Борітеся – поборете,

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая!

Ці слова сталять дух і в наші дні. Більшість українців залишилася на Батьківщині, щоб відважно обороняти її родючі чорноземи та квітучі весни. Склався такий парадокс, що цю війну можна перемогти лише війною, бо мирним рішенням нічого не владнаєш із ворогом, який не вміє слухати й не вчиться на своїх помилках. А наші ж герої знайшли у цій боротьбі своє покликання. Трагічною струною музикант відгукнувся на біль народу, поет римує вірші зі словом «воля», а безстрашний воїн – звитяжець у бою. Навіть той, хто покинув рідний край, згодом повертається, бо хоче бути серед своїх людей, серед своєї запашної солов’їної весни, а не залишитись серед екзотичних, проте чужих дерев та потоків слів. Виявилося: «садок вишневий коло хати» – найнадійніша фортеця.

Тому я, як і наш Кобзар, закликаю кожного українця боротися далі та щиро вірити, що ми зможемо перемогти у битві за наш шлях!