Наше Гуляйполе з першого дня бомбили. Ми бігали в підвал, воду носили. Страх був страшний. Сирени дуже впливали на психіку. Ми приїхали до Запоріжжя і по лікарнях пішли, бо стреси великі були. Я похудала кілограмів на двадцять.

Діти автомобіль винаймали і нас з чоловіком перевезли. Чоловік спускався з поверху і впав, йому дуже погано було. 

Коли їхали, дуже боялись, щоб нічого не прилетіло по нас. Ми виїхали десь в травні і більше туди не поверталися. Батьківську хату розбило, наша поки стоїть.

Тут нам  давали гуманітарну допомогу, так що ми не голодували. У Запоріжжі спокійніше, ніж вдома. В «Карітасі» допомогли чоловіку після операції.

Нас шокувало, що на нас напали. Чому? - Незрозуміло. Шокували сирени і те, як діти під обстрілами переживають цю війну. Хочеться миру, хочеться додому.