Сім’я Марини жила у підвалі свого зруйнованого рашистами будинку. Чоловік під обстрілами ходив до моря, щоб набрати води для технічних потреб

Я жила на виїзді з Маріуполя. 24 лютого зранку почалися вибухи. І ще нам зателефонувала дитина з Харкова, розповіла, що відбувається, і попросила забрати її. Вона пробула у нас місяць. 

З харчами проблем не було, бо ми запаслися, ми у своєму домі жили. Щодо води – у нас там криниця є. У перші дні ми стояли в чергах - нам привозили воду, але вона була технічна. А потім чоловік ходив по воду до моря, і ми щоразу прощалися, як назавжди. 

Мені з першого дня хотілося виїхати, але не було змоги. Чоловік їздив розпитувати про «зелені коридори», але поліція казала, що це все фейки і що ніяких «коридорів» поки немає. Та коли через нас їхало вже багато авто, то ми зрозуміли, що можна виїжджати. Десь 15 березня вже почали люди виїжджати. У нас усе було зібрано. 

Наш будинок був зруйнований, ми жили в підвалі. Виїжджали з сусідами. У них машина була трішки пошкоджена.

Ми не знали, куди їдемо, але знали, що нам будуть допомагати друзі. У нас віруюча сім'я, і поки ми їхали, то всю дорогу зупинялися у таких самих віруючих – у Дніпрі, потім у Вінниці. І ось так доїхали сюди, до Львова. Наші друзі після 2014-го сюди виїхали і купили тут квартиру. Вони поїхали за кордон і нам залишили своє житло. Ми деякий час там жили. Нам допомогли з їжею, з житлом на перший час, із одягом. Ми тут уже облаштувалися, маємо роботу і можемо винаймати собі невеличке житло, хоча воно тут дуже дороге.

Маму мою ми за кордон відправили, бо в неї був уже нервовий зрив. Вона дуже схудла. І для того, щоб вона тривог не чула, ми її відправили в Естонію до моєї подруги. А мій брат із дітьми залишився в Маріуполі. Нам важко спілкуватися. Невістка не хоче виїжджати, та вже й пізно кудись їхати, треба було раніше. Я за них дуже переживаю. Ми часто спілкуємося в телеграмі через інтернет.

Так, як було, уже не буде. Навіть якщо будуть мирні угоди, то вже не буде того життя, яке було. Тому ми живемо теперішнім і не плануємо на майбутнє нічого.