Я з Харкова, з Олексіївки. Живу з донькою з інвалідністю, лежачою мамою і чоловіком. 

Перший день повномасштабного вторгнення вразив. Коли на тобі дві хворих людини, це не просто. Наважувались ми на переїзд цілих два місяці. Їхати з лежачою людиною дуже важко. Врешті ми евакуювались власними силами. Сусіди допомогли винести маму. Виїхали ми своїм авто. Напередодні були вистріли, ми думали як виїжджати із міста, але, на щастя, обійшлось, доїхали нормально. 

Найбільші труднощі - психологічні. Ми влаштувалися, можемо оплачувати помешкання. З відсутністю світла тільки зараз розпочались найбільші проблеми. 

Був великий шок 6 березня, коли Олексіївку бомбили із літаків, коли снаряди рвались поряд з будинком 24 квітня. Це вплинуло на наше остаточне рішення переїжджати.

Я випадково знайшла квартиру у Полтаві. Тому й наважились на переїзд. Ми тут перебуваємо з квітня. 

Психологічні труднощі у мене давно. У мене вже вісімнадцять років дитина інвалід, а все інше тільки посилює стрес. Доводиться справлятися, бо перекласти немає на кого. 

Хотілося б, щоб майбутнє було стабільним. Я давно вже нічого не планую.