На початку війни, коли вона вже досягла Загальців, Тетяна дуже злякалась за своїх дітей. Поруч рвались бомби, і діти плакали. А згодом вона ридала вже сама, коли дізналась, що дітей вивозять, але поїхала з ними окремо. Далі – дуже переживала за стареньку маму, яка залишилась сама. Та вже на другий день після звільнення села Тетяна негайно повернулась додому.