Давудмірзаєва Каміла, Комунальний заклад «Харківський фаховий вищий коледж мистецтв» Харківської обласної ради

Викладачка, яка надихнула написати есе: Цибина Ірина

«Чому бути українкою – це моя суперсила»

Бути «українкою» – це щось незбагненне і невидиме, за що я завжди відчувала величезну вдячність своєму народженню. Зростаючи, я все більше та ґрунтовніше починаю розуміти, що бути Українкою – це моя суперсила!

«Українська суперсила» – це велична історія, яка охоплює тисячоліття, та дух боротьби за незалежність. Спадок Київської Русі, героїчні подвиги козацтва та підтримка національної ідеї під час радянського підпорядкування свідчать про незламність духу українського народу. Україна багато разів переживала складні моменти в своїй історії, такі як голодомори, репресії та війни, проте незламність духу українців завжди залишалася недоторканною. Революція гідності 2014 року та воєнні дії на Сході України сьогодні є проявом хоробрості, відваги та рішучості українського народу і, одночасно, трагічним прикладом боротьби за національну гідність, за свої права та вільну державу. Але, саме ця сила є важливою для відстоювання наших інтересів та захисту національного суверенітету.

«Українська суперсила» – це здатність долати труднощі та працювати для досягнення Перемоги. Українці завжди готові пожертвувати власними інтересами на користь загального добробуту та процвітання країни і миру в світі. Кожен може допомагати нашій країні простими та незначними, на перший погляд, речами: волонтерство, підтримка українських виробників і, звісно ж, популяризація української культури за кордоном. Я вірю, що кожен з нас може внести свій вклад у розвиток України, а моя особиста роль – це бути активним громадянином, брати участь у громадських ініціативах для покращення нашого суспільства, допомагати тим, хто потребує допомоги.

«Українська суперсила» – це дорогоцінний скарб національної літератури, мистецтва, музики та традицій. Життєвий шлях і творча діяльність багатьох видатних українських діячів культури та мистецтва є найвпливовішим проявом культурної та мистецької складової «української суперсили», яка має великий вплив на світову культуру. Їхні роботи вражають своєю глибиною і виразністю, розповідають про душу українців та їхні переживання.

«Скрізь плач, і стогін, і ридання
Несмілі поклики, слабі,
На долю марні нарікання
І чола, схилені в журбі.»

Леся Українка.
«Скрізь плач, і стогін, і ридання…» (1890)

«Українська суперсила» – це наша мова; та невичерпна скарбниця, яка віддзеркалює нашу ідентичність. Відомий письменник і культурний діяч Панас Мирний писав: «Найбiльше i найдорожче добро кожного народу – це його мова, та жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя i своï сподiванки, і розум, і досвiд, і почування» («Рідна мова», 1920). Збереження та просування української мови є однією із найважливіших місій для нас, українців. Тож «українська суперсила» – це прояв незламності духу у збереженні та поширенні нашої мови за різних часів та випробувань. І ця рішучість допомагає нам зберегти нашу ідентичність і культурну спадщину для майбутніх поколінь.

«Українська суперсила» – це спорт: українські спортсмени завоювали безліч олімпійських та світових чемпіонських медалей, що свідчить про нашу витривалість і великий потенціал. Спорт ніколи не був поза політикою. В ефірі Українського радіо українська легкоатлетка Ольга Саладуха казала: «Для українського спорту сьогодні важлива єдність, як і для всього українського народу. … І ми повинні працювати заради єдиної мети – для нашої спільної перемоги». Спорт обʼєднує націю та надихає на досягнення в усіх сферах життя.

Ось така моя «українська суперсила», яка допомагає мені відчувати гордість та відповідальність перед своєю нацією за свою країну.

Бути українкою – це бути частиною унікальної нації, яка витримала і витримає будь-які випробування.

Україна – це країна з великим потенціалом і майбутнім, і

«…Нащо даремнії скорботи?
Назад нема нам вороття!
Берімось краще до роботи,
Змагаймось за нове життя!»

Леся Українка.
«Скрізь плач, і стогін, і ридання…» (1890)