Ми були змушені залишити свій дім і переїхати у більш безпечне місце. Чоловік залишився без роботи, зараз ми орендуємо житло. Дитина дуже сумує за друзями та рідними стінами. До війни у нас були мрії, цілі, стабільність. Тепер життя повністю перевернулося, і ми не знаємо, що робити та що чекає на нас далі.

Це був четвер. Вранці ми прокинулися не від будильника, а від вибухів. Попри все, поїхали на роботу і вже там остаточно дізналися, що почалася повномасштабна війна.

Дитині тоді було вісім років. Спочатку вона ще не розуміла, що означає війна. Але коли почула вибухи, дуже злякалася. Відтоді гучні звуки стали асоціюватися з небезпекою.

У березні ми з дитиною поїхали до моєї мами в Лиман. Думали, що зможемо перечекати небезпечний період там. Але саме тоді бойові дії почалися і в Лимані. Нам декілька разів довелося ховатися у підвалі.

Завдяки допомозі зовсім незнайомих людей нас вдалося вивезти з Лимана назад до Дружківки. Після пережитого ми зрозуміли, що залишатися там також небезпечно, і вирішили їхати далі, шукати більш безпечне місце.

Пережите залишилося з дитиною й досі. Вона боїться вибухів та звуків літаків, сумує за своїм домом і друзями. А ми намагаємося пристосуватися до життя, в якому колишню стабільність змінила постійна невизначеність.