Полюх Вікторія, 10 клас, Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №207 з поглибленим вивченням англійської мови Деснянського району міста Києва

Вчитель, що надихнув на написання есе - Бєлкіна Оксана Григорівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна - це подія, яка назавжди змінює життя кожної людини, що з нею зіткнулася. Війна у моїй країни перетворила звичайні будні на низку випробувань, страхів і боротьби.  З перших днів, коли було оголошено про початок повномасштабного вторгнення росії, все змінилося. Новини стали основним джерелом інформації, а розмови з рідними та друзями – підтримкою у хаосі.

Я пам’ятаю перші дні, коли все здавалося нереальним. Було важко повірити, що наші домівки можуть перетворитися на руїни, що тисячі людей опиняться без житла, а життя розділиться на «до» та «після». Перші місяці війни були найбільш емоційно насиченими.

Відчай та розгубленість чергувалися з бажанням допомогти. Я зрозуміла, наскільки важливо мати підтримку близьких, на яких можна покластися в такі важкі часи.

Перші дні війни були часом шоку. Я, як і багато інших, не знала, що робити далі. Новини приносили тривогу і біль, а серце щодня стискалося від відчуття невідомості. Але разом із цим приходила й рішучість. Треба було діяти, підтримувати, допомагати тим, хто цього потребує, і знаходити нові способи жити далі. На моєму шляху було багато моментів, які залишили глибокий слід всередині. Я стала свідком неймовірної єдності нашого народу. Волонтери, військові, медики, просто небайдужі люди – всі об’єдналися заради спільної мети. Це давало надію та силу рухатися вперед, незважаючи на всі труднощі. Кожен з нас знайшов своє місце в цьому великому протистоянні: хтось на передовій, хтось у тилу, хтось допомагав інформаційно або психологічно.

Люди, які раніше не були знайомі, працювали пліч-о-пліч для спільної мети – допомогти армії. Я особисто допомагала плести маскувальні сітки і розуміння, що я можу бути корисною, надавало сили і впевненості.

Протягом цих 1000 днів я навчилася цінувати прості речі. Життя в умовах постійної загрози зробило мене більш чутливою до моментів радості та дрібниць, які раніше здавалися несуттєвими. Розмова з рідними, радість від звичайних зустрічей, та й навіть чашка чаю в тиші – все це набуло нового значення. Війна навчила мене бачити красу навіть у найважчі часи. Були моменти, коли все здавалося безнадійним. Але поруч завжди були люди, які підтримували мене та допомагали не впасти духом.

Кожен день приносив нові випробовування. Повітряні тривоги стали частиною нашого повсякденного життя.

Однак ми навчилися адаптуватися, шукаючи нові шляхи для підтримки одне одного та боротьби. Я стала більш свідомою щодо того, як важливо цінувати кожен момент, кожну можливість допомогти.

Протягом цих 1000 днів я зрозуміла багато про себе та свою країну. Війна не лише принесла горе, але й показала справжні обличчя людей.

Сьогодні, після 1000 днів повномасштабного вторгнення, я розумію, що попереду ще багато випробувань. Але я також усвідомлюю, що ми вже пройшли величезний шлях. Він не був легким, але він дав можливість зрозуміти, хто ми є насправді і чого ми варті. І якщо ми змогли вистояти ці 1000 днів, ми зможемо перемогти. Бо наш дух незламний. А наше прагнення до миру і свободи – непохитне. І хоча війна ще триває, ми вже знаємо, що перемога буде за Україною.