Досі зі сльозами згадую 15 липня 2015 року. Цього дня був страшний обстріл. Стояв такий гуркіт, що моя дитина від страху обмочилася на місці. Наш будинок дуже сильно струснуло, я злякалася за дітей. У мене їх троє: молодшому синові півтора року, старшому – 10, дочці – 13.

Снаряди розривалися на іншому кінці села, особливо біля будинку мого брата Сергія.

ОВін із невісткою якраз був на вулиці. Його пробило осколками, а він ще встиг запитати в невістки: «Люба, як ти?». Її тієї миті завалило цеглою від будинку. Вона відповіла, що з нею все нормально, а він сказав: «А мені, здається, вже все». Люба відтягла його, подивилася – він весь у дірках від осколків.

Я виховую дітей сама, брат Сергій заміняв їм батька. Після його загибелі ми залишилися без допомоги.

Небезпечно всюди, у нас осколків повно в городах. Торік у полі підірвалися двоє трактористів.

Школи тут немає, на навчання діти їздять до сусіднього села. Страшно за дітей. Вранці відправляєш їх до школи й думаєш: приїдуть вони ввечері додому чи ні?