Поченчук Анна

11 клас, Високопільський ліцей Херсонської обласної ради

Вчитель, що надихнув на написання – Савченко Олександр Васильович

Війна. Моя історія

Чи мені страшно?

Війна - це прірва, яку не можна описати словами. Це безодня, яку не можна почути або побачити на екрані телевізора. Війна - це неминучість, що впливає на життя кожної людини, яка коли-небудь переживала її жахи та страждання. І я не виняток…

Моя історія починається зі страху. Але це не той страх, що виникає під час вибухів і обстрілів. Це не той страх, що охоплює, коли немає їжі та води. Це той страх, що відчувається морозом по шкірі, коли застигає кров, а серце вистрибує з грудей.

Мені 14 років і я боюся за свою сестру, вона у сусідньому селі з дідусем і бабусею, а зв’язку немає. Ми всі думали, що окупанти обійдуть те село, так як орки прибули до нього трохи пізніше. Коли почалися масові обстріли, хотіли забрати її та виїхати, але можливості не було.

Я боюся за свою маму, вона не хоче покидати домівку. Найстрашнішим моментом є смерть сусідки, маминої подруги, поранення її чоловіка.

Обстріли, обстріли, обстріли…

Боюся за батька, він з іншими сусідами під обстрілами ховають загиблу. Чоловіка цієї жінки ми забрали до себе, так як не могли його покинути. Моя мама має медичну освіту, лікує його. До нашого будинку кожен день приходить російський медпрацівник, щоб подивитися на стан пораненого.

І знову…. Палають будинки, чути крики бідних людей. Окупація.

Страх.

Покинута домівка, маю залишити домашніх улюбленців. Тримайтеся, не можу забрати із собою. Дорога та перевірки. Ніби ось він, ковток свободи…

А я не можу забути, як ми ховалися в підвалах та сховищах, коли починалися обстріли. Звуки вибухів та гуркоту гармат стали для мене звичними, проте зараз, коли чути далеко вибух, тіло покривається мурахами, і все із середини завмирає.

Я стала свідком багатьох жахливих подій. Бачила людей, які загинули, чула крики болю та страждання. Ці враження назавжди залишили свій слід у моєму серці та душі.

Зрозуміла, що війна - це не тільки боротьба з озброєними супротивниками, але й боротьба зі своїми внутрішніми демонами, з тими почуттями безпорадності та втрати, які накривають тебе, як хмара.

Війна навчила мене цінувати те, що маю. Кожного дня, коли прокидаюся в своєму ліжку, пам'ятаю, що хтось засинає на полі бою або у покинутих будинках.

Розумію, як багато людей не мають їжі, води чи простого комфорту. Це нагадує мені про те, що кожен день - подарунок, який треба цінувати.

Війна навчила мене бути сильною та витривалою. Пристосуватися до нових умов, шукати способи як вижити та захистити своїх близьких. Чи мені страшно? Страх є і буде, бо лунають постріли, а у небі замість птахів - ракети.

Сьогодні мені 16. Війна стала частиною моєї історії. Вона залишила рубці на моєму серці, намагаюся дивитися вперед і будувати своє життя на основі миру та любові. Єдине, що дійсно має значення - зробити світ кращим. А страх? Я тебе подолаю миром.