Війну ми зустріли в Харкові. Під час обстрілів ховалися в коридорі, і нам було дуже страшно. Але коли над нами почали літати винищувачі, ми зрозуміли, що до цього ще не знали справжнього страху. Стіни тряслися, дім колихало, неначе він зроблений із сірників.

Одним із найстрашніших моментів стало бомбардування танкового училища в Харкові. Наш будинок розташовувався навпроти, тому від потужних вибухів у нас повилітали вікна. Після цих нальотів Костя почав заїкатися. Наступного ранку ми виїхали з міста.

У Харкові й досі трапляються прильоти, але ми віримо в ЗСУ та нашу ППО. На щастя, винищувачі над містом уже не літають. Ми продовжуємо сподіватися на краще.

Через війну Костя майже перестав спілкуватися з друзями, адже більшість дітей виїхала з Харкова. Він став свідком обстрілів і змушений був жити в умовах постійної небезпеки.

Попри все пережите, Костя залишається добрим, веселим, товариським і кмітливим хлопчиком. Він емоційно чутливий, має лідерські якості, щиро переймається проблемами інших і завжди бореться за справедливість та правду.

Костя мріє стати дерматологом, коли виросте. Тому з великим інтересом вивчає біологію, дивиться пізнавальні передачі та читає наукову літературу. Також він любить гуляти, плавати у водоймах і грати в м’яча. Із задоволенням бере участь у різноманітних активностях.

Мені дуже хочеться, щоб Костя мав можливість відпочити, відволіктися від війни, знайти нових друзів та отримати позитивні емоції.