Я одна виховую дев'ятьох онуків. Дві мої дочки збирають гроші мені на лікування й операцію, тому постійно на заробітках.

Ми не сидимо склавши руки, у нас великий город. Під час обстрілів я з дочками й онуками ховалася в підвалі. Найважче переносив бомбардування чотирирічний Богдан. Через стрес йому ставало дуже погано, досі практично не розмовляє.

А як було страшно вночі, коли все це літало!

Ми живемо в невеликому сільському будинку на дві кімнати. Дорослі сплять на кухні.

Переживаю всі тяготи життя та плачу щодня. Я тяжко хвора, боюся за онуків, що нікому буде їх доглядати. Усі гроші, які заробляють дочки, ми відкладаємо на операцію.