Моя донька Варя, їй 13 років. Вона займається черлідингом, постійно тренується разом із командою та бере участь у змаганнях. Найбільше вона мріє потрапити до професійної ліги. Також Варя навчається у художній школі, любить малювати, створює роботи на графічному планшеті, поглиблено вивчає математику у науковому ліцеї та додатково займається англійською мовою. Її мрія - побувати на рок-концерті.

Варю надихає спілкування з розумними та цікавими людьми, які вже досягли успіху та готові ділитися своїм досвідом. Засмучують її убогість, бруд і люди, які втратили себе. Вона із задоволенням виступає у костюмі з помпонами на змаганнях із черлідингу, а також дуже любить малювати та створювати плакати.

Наше життя повністю і безповоротно змінилося після початку повномасштабної війни. Ми жили в Бахмуті й у 2022 році кілька разів потрапляли під обстріли. Після одного з них ми з чоловіком і донькою були змушені евакуюватися з Краматорська евакуаційним потягом. 4 квітня 2022 року ми назавжди залишили свій дім.

Найболючіше те, що вдома залишилися мої батьки та старша сестра. Згодом сестра загинула внаслідок обстрілу, а зв'язок із батьками був втрачений. Родина мого чоловіка також зазнала страшних втрат - загинули його брат, бабуся та дядько. Після пережитого чоловік почав зловживати алкоголем, і тепер ми живемо окремо.

Усі ці події залишили глибокий слід у житті моєї доньки. Вона отримала важку психологічну травму, проходила заняття з психологом і має статус дитини, яка постраждала внаслідок військової агресії. Навіть зараз війна продовжує нагадувати про себе. 24 березня 2026 року шахед влучив лише за 500 метрів від нашого будинку у Вінниці. Попри все пережите, я дуже хочу, щоб моя донька змогла здійснити свої мрії та жила у мирній країні.