Історії, які ви нам довірили

1 2
меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

1 2
До всіх історій
Ксенія Сафошина

"Війна була поруч і буквально дихала мені в спину"

переглядів: 90

Сафошина Ксенія, 15 років, КЗ «Мангушський ЗЗСО I – III ст. № 2»

Я все своє життя живу на території Донецької області. У Приазов’ї, в невеликому селищі Мангуш. Це мій рідний край, моя батьківщина. Про війну я чула лише зі спогадів своїх пращурів та з розповіді своїх рідних.

І ось 2014-й. Страшне лихо. Вибухи. Крики. Розпач. Кров. Смерть. Це дуже страшно.

Пам’ятаю день, коли нам довелося виїхати зі свого дому.

У травні 2014 року ми змушені були переїхати до  Києва і жити там протягом трьох місяців. Ці великі картаті сумки з літнім одягом і такі ж, але з зимовим на випадок, якщо доведеться залишитися там назавжди. Мені було вісім років, і це був день, коли я вперше боялася за своє життя і життя близьких мені людей.

Тільки в той момент я зрозуміла, що війна була не десь далеко. Вона була поруч і буквально дихала мені в спину.

Поруч із моїм будинком були чутні постріли. Мама говорила, що тоді був жахливий зв'язок, він часто пропадав, і було дуже складно комусь додзвонитися. Коли все заспокоїлося, я поступово почала забувати про те почуття.

Для мене було нормально бачити військові гвинтокрили, які пролітають над моїм будинком, тому що це було чимось звичайним. Військова техніка не викликала в мене здивування. Після я дізналась про обстріл у Маріуполі і знову це відчуття дало про себе знати.

Я переживала і сподівалася на те, що все буде добре. Ми були готові піднятися і виїхати, як тільки відчуємо небезпеку.

Все минулося. Насправді, тоді у мене немов гора з плечей звалилася. Маленька дівчинка нарешті відчула себе спокійно. Зараз я живу звичайним життям. Пам’ятаю, коли ми з нашою командою медіаторів  «Школа порозуміння» прийшли до молодшої ланки і запитали діточок, що вони хочуть побажати один одному. Одна дівчинка відповіла, що бажає миру. І тоді деякі діти здивувалися її словам. Вони не знали, що йде війна.

Я рада, що ці дітлахи ніколи не відчули страх за своє життя, і сподіваюсь, що більше ніколи не дізнаються, як це, коли вчора ти думала, яку іграшку хочеш на день народження, а наступного дня єдиним бажанням були мир і спокій.

Мир – це в першу чергу щастя для всіх людей, будь це маленький хлопчик чи дівчинка, жінка чи чоловік середніх років, чи літня людина. Мир – це коли ти впевнений у завтрашньому дні.

Коли ти насолоджуєшся красою салютів, а не відчуваєш страх, тому що плутаєш їх із звуками пострілів. У мирний час ви не будете думати про те, що робити, якщо ваше місто окупують.

Мир – це звичайне життя звичайних людей, які лягають спати з упевненістю в тому, що прокинуться.

Бажаю всім людям жити у мирі. І вірю, що бойові дії на території Луганщини та Донбасу припиняться. І нарешті настане тихе, спокійне, мирне життя! Ми всі на нього чекаємо! Давайте жити у мирі!  

Мангуш 2014 2021 Текст Історії мирних діти 2014 переїзд психологічні травми безпека та життєзабезпечення діти 2021 Конкурс есе 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій