Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Іван Бєліков

"Відчуття спраги довело мене до усвідомлення, що йде війна"

переглядів: 279

Бєліков Іван, 16 років, Волноваський опорний заклад середньої освіти I – III ст.

Мабуть, у кожного він свій. І може зовсім не співпадати з офіційно встановленими датами. День, коли ти остаточно зрозумів, що так, як раніше, вже не буде.

Травневий сонячний ранок 2015 року. Довга черга похмурих і стурбованих людей з відрами, бідонами, пляшками. Штовханина біля самої машини з водою, суперечки, сварки, передача новин і одне на всіх питання: коли нарешті в оселях з’явиться вода? І так – сто тридцять вісім днів.

Саме стільки ранків і вечорів вулиці міста бряжчали живими ланцюгами навколо підземних бочок через потрощені снарядами водогін і насосну станцію.

Проте з кожним днем мало що людського залишалося в тому натовпі, все посохло з утоми і люті.

Сухо на дворі, сухо в роті, сухо на душі. Саме в тій черзі відчуття спраги стало тим поштовхом, який довів мене до усвідомлення того, що йде війна. Ніби останній пазл, який дав змогу побачити всю картину, осягнути масштаби неминучості.

Вікна всюди і всі хрест-навхрест, нічні «Гради», гра в хованки в підвалах, військові на вулицях міста, патрулі, броньована техніка, яку раніше хіба що по телевізору бачили, гелікоптери в небі і тривожні сирени швидких… Усе, як окремі уламки, що ніяк не хотіли складатись в одне ціле.

І лише одна деталь – відчуття спраги і безнадійності там, у черзі, дала змогу з’єднати кадри хроніки в єдину стрічку.

Мабуть, такий уже закон життя – щоб людина відчула свою причетність до якогось явища, воно повинно вивести із зони комфорту, позбавити чогось важливого і необхідного. Когось війна залишила без оселі, когось – без здоров’я, рідних, друзів. Комусь зруйнувала плани, перспективи, порушила звичайний порядок речей.

Для всіх стала випробуванням на міцність дружби, розуміння й любові.

Так, життя і раніше нас ставило перед вибором, вимагало миттєвих рішень, морального зважування. Але війна збільшила ці випробування в геометричній прогресії.

Доводилося наново вчитися приміряти на себе відповідальність, боротися зі страхом, переживати любов і зневагу, заздрість і зраду. І кожен із нас долав ці життєві сходинки по-своєму. Хтось подряпинами і синцями, які залишались не тільки на ліктях і колінах, а на душах і серцях. Хтось легко і невимушено, а хтось на чужому горбі.

Війна змусила багатьох зламати сталий устрій, затиснути біль серця від розлуки з рідними і друзями, школою і своєю кімнатою, щоб жити разом з Батьківщиною.

Тому 2014–2015 роки запам’ятались нам великим переселенням. Одні виїжджали з міста, тікаючи від війни, інші прибували з окупованих територій до міста в пошуках роботи і житла. Усім потрібно було звикати до нової реальності, до нової території – зони АТО.

Яке це колюче слово, тривожне, приречене. У ньому вся суть нашого нинішнього життя.

Ця зона роздерла наші сім’ї навпіл, змусила відчути подих смерті на обличчях наших однолітків, розгубленість і самотність, байдужість і безнадійність.

Вона встигла перевернути все з ніг на голову, сплутати всі орієнтири, відібрати можливість зрозуміти, хто в цій війні свій, а хто чужий.

І чим довше триває збройне протистояння, тим більше схиляєшся до думки, що немає в цій війні ні правди, ні справедливості, ні мудрості. А всі обіцянки і заклики припинити бойові дії виглядають безглуздо.

Думаю, що війну не можна ПРИПИНИТИ. Її можна або ВИГРАТИ або ПРОГРАТИ. Інакше то не війна.

Минуло більш ніж сім років з початку збройного конфлікту, а ми ще й сьогодні вчимося жити у новій реальності, у коротких проміжках миру. І їх треба цінувати, як щедрий подарунок долі.

Використовувати не для сварок і суперечок, а для створення нових книжок, фільмів, пісень, на яких будуть зростати майбутні покоління. І тоді, можливо, наші наступні покоління зможуть вирішувати конфлікти, доводити свою правоту не зброєю, а силою слова.

Якщо сьогодні ми програли битву, завтра ми можемо виграти війну. Головне – ХОТІТИ досягти цієї мети.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Волноваха 2014 2021 Текст Історії мирних діти 2014 психологічні травми безпека та життєзабезпечення діти 2021 Конкурс есе 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій