Знайомтесь, мій батько, Анатолій Петрович. Двічі біженець, людина, яка знову має починати життя з нуля.
Мій тато вивіз з Маріуполя з собою дві контузії. По цивільних відкривали вогонь, коли ті намагались перебігати від будівлі до будівлі. Біля батька двічі вибухало, коли він шукав мобільну мережу, щоб вийти зі мною на зв‘язок.
На виїзді з міста йому наказали «почистити галерею», в переписці він мені сказав:
- Фотографий немного. Нельзя было. Один раз заставили стирать. Боятся свидетельств, что они сделали с городом.
Ми всі повернемось і зробимо ще краще місто, ніж було. Збережемо історичний спадок, що лишився, та назавжди запам‘ятаєм, хто нам справжні брати.
Попри апокаліптичний малюнок міста Маріуполя, там залишаються, за приблизними оцінками, біля 100 000 людей. В кого не було власного авто або інформації, що можна виходити пішки – лишились жити поміж руїн.
Ось надпис на вході: «Тут люди!»
P.S. З розваг – концерти від сусіда під його вцілілу, врятовану з-під завалів, гітару. Цей чоловік – інженер розбомбленого заводу, але зараз він допомагає людям відволіктись (хоч трошки).
Історія з відкритих джерел.
.png "Імена")
