Наталя Олександрівна жила з мамою та донькою, працювала на заводі. Коли в життя увірвалася війна, мама вмовила її та дитину виїхати до Запоріжжя. Жінка згадує постійні безсонні ночі під час обстрілів, як у двір прилітали вогняні уламки, а люди жили в очікуванні, що наступної секунди може статися, що завгодно. З болем розповідає, що зараз проїзд додому закритий, і вона не може ні поїхати до мами, ні передати їй продукти чи ліки.
.png "Він був справжній герой")
.png "Привезли Катю додому, поховали в садку")
.png "Імена")
