"Ірпінські вулиці з обгорілими кістяками домів, зґвалтовані, понівечені"

Антон Сененко розповідає, як із двома чоловіками евакуювали бабусю і що бачили на власні очі в Ірпені та Бучі. 

– Тут є хто на евакуацію?

– Тут... є. Он в тому будинку жінка. Але давайте домовимося, що ви відразу скажете, що ви від Жені. Інакше вона не сяде в ваше авто. Вона чекає, щоб саме він за нею надіслав рятувальників.

– Без питань. З цим Женею є зв'язок?

– Зараз спробуємо.

...

– Ми від Жені. Він за вами прислав.

Жіночка із давно немитим волоссям, ходунками та трохи дитячим виразом обличчя миттю посвітлішала:

– Женя... Так-так, давайте збиратися. Щось треба взяти... я не можу згадати.

– Деменція чи склероз, щось таке, – прошепотів сусід мені. – Пані, візьміть паспорт.

– Ще ліки, куртку та черевики, – додав я. – Ходіть сюди, будемо вдягатися.

Все пізнається в порівнянні.

Коли ми поверталися з Романівки в Київ, ми раділи. Коли ми поверталися з Ірпеня в Романівку, нашому щастю не було меж. Коли ми поверталися з ЖК «Синергія» ближче до центру Ірпеня, стишували хід і насолоджувалися миттю усвідомлення, що вже ніде ніщо по нам не летить. Сьогодні ж ми поверталися в Ірпінь з Бучі.

Так от, ірпінські вулиці з обгорілими кістяками домів, зґвалтовані, понівечені, з вирвами від бомб, з перерубаними снарядами деревами та електроопорами здавалися такими ріднесенькими, що ми навіть почали жартувати. Мовляв, після війни купимо собі тут по три сотки землі і зробимо городи.

Буча... Буча... Буча...

Я чесно скажу, не знаю, що про неї розповісти. Про те, як росіяни зібрали хлопців з місцевої тероборони, поклали обличчям долу, зв'язали руки та всіх постріляли? А може, про те, що саме в Бучі розташовується та сама вулиця Вокзальна, на якій стоїть розбита високоточними ударами величезна колона росіян, на яку вони ж приводили свої вцілілі підрозділи «на екскурсію», аби продемонструвати безжальність українців?

А може, про те, що росіяни постріляли майже всю охорону місцевого підприємства, вламувалися в підвали місцевих, в яких ті ховалися, знущалися з них?

А може, про те, що мешканці Бучі в масі своїй не хочуть виїжджати, бо тут всюди вже ЗСУ на броні, тому віниками прибирають скло, лагодять виламані танками паркани та прямо зараз натягують на дахи новий шифер?

А може, про те, що трупи досі лежать на вулицях, бо ДСНС із саперами сюди сьогодні ще не дійшло, загрузнувши в аналогічній роботі в Ірпені?

Чи, може, про те, що в Бучу сьогодні зайшли величезні колони волонтерів та Збройних Сил України з їжею, ліками та іншою «гуманітаркою», і на зворотному шляху забирали всіх охочих?

Буча – це місто з людьми, які переховували один одного у підвалах від окупантів. Які ділилися останнім і вірили, що наша армія відіб'є місто.

Де плачуть та сміються одночасно при вигляді колон наших військових. Ми працювали сьогодні і в Ірпені, і в Бучі. Вивозили людей. В Бучу є проїзд через ЖК «Синергія». Що там далі за Вокзальною, не скажу, не розвідали. Не встигли. Всюди рештки техніки, снаряди, набої, гранатомети, міни.

Дуже і дуже небезпечно. Вертатися цивільним ще не можна. До 5 квітня в усіх звільнених містах та містечках Київської області діятиме комендантська година. Щоб сапери розмінували, а поліція та ДСНС позбирали тіла. Це правильно і так має бути.

Триває зачистка будинків. Сьогодні на власні очі бачили, як працюють СБУшники та ЗСУшники, причому не тільки хлопці в складі груп, а й дівчата. Вражає.

Проїзд на Стоянку наче вільний, але самі не перевіряли. Комендантська година ж. Але якщо лишили своє авто в Романівці на мосту, може, є сенс дізнатися про його стан (чи взагалі не згоріло), підремонтувати та згодом евакуювати.

Ми передали жінку із рук в руки Жені в самому Києві. Вона раділа, як дитина, багато сміялася. Він плакав і в нього трусилися руки. Я на секунду засумнівався: хто із них виїхав з Бучансько-Ірпінського трикутника, а хто весь цей час був у Києві.

Вірте в ЗСУ. Підтримуйте їх. Це наш єдиний шанс. Майте гарну ніч.

Історія з відкритих джерел.