Тиждень в облозі живе Наталія Мірошниченко із Балаклії. Мирне місто цілодобово під обстрілом. Продукти закінчилися швидко, і з кожним днем ​​залишатися вдома все більш небезпечно.

Ви знаєте, зараз ми переживаємо найстрашніше, що могло статися.

У мене велика сім'я, ми всі живемо разом у Балаклії, маємо свій будинок. Двоє онуків, син, невістка. Нам усім дуже страшно, так страшно ніколи не було.

Наше місто вже тиждень оточене. Ми не знаємо, як виїхати, адже безпечних маршрутів просто нема.

Наші сусіди спробували вивезти дітей та потрапили під обстріл. Машину уламок пробив наскрізь. А там діти були всередині. Це добре, що всі цілі. Вони повернулися назад. Не змогли виїхати.

І ми з цієї причини залишаємося вдома, хоча з кожним днем ​​все важче.

Стріляють сильно, їжі, ліків не купити, зв'язку не було. Ось так одночасно все змінилося.

Тут цілодобово стріляють та падають бомби нам на голови. Так, звичайно, ми не виходимо із підвалу. Добре, що укриття поряд з будинком, і коли трапляються перерви між стріляниною, я намагаюся швиденько піднятися до хати, взяти щось із їжі, набрати воду. Але це на свій страх та ризик, просто виходу немає. Розумієте?

Тепер і так погано, і так погано. Залишатися небезпечно, виїжджати ще небезпечніше.

Особливо молодша моя онука дуже боїться. Прямо бліда вся, трясе її, серце б'ється, коли літають над нами літаки і гармати стріляють. Дуже голосно, все ходуном ходить, і тільки молимося, щоб подалі від нас цей снаряд упав.

Даємо заспокійливе, але ж ви розумієте, що під бомбардуваннями валеріанка не допоможе. Вона у нас талановита дівчинка, яка на гітарі грає. У неї мав бути концерт у школі якраз 24 лютого 2022 року, коли все почалося…

Тепер усе по-іншому. Ми, звичайно, віримо, що мир настане, але чи зможемо витримати весь цей жах, незрозуміло.