Валентині Михайлівні доводилося спати у підвалі посеред зими. Будинок постраждав від уламків снарядів. Постійний гуркіт від мін, що рвуться, і обстріли не давали спокою місцевому населенню. Багато людей полишили свої зруйновані домівки та поїхали, а вулиці спорожніли. Найменші звуки дотепер змушують тіпатись. Вона мріє про тишу та спокійне життя без війни.