Надія бігла від війни кілька разів. Спочатку обстріли наздогнали її в Красногорівці, потім у Мар'їнці, куди переїхала, щоб бути ближчою до мами. Коли ж батьківський будинок згорів ущент, вся родина перебралася в Курахове і кілька років намагається налагодити побут.
Для мене війна почалася о другій годині ночі. У той момент я була вдома, ми з сусідкою дивилися телевізор, коли зателефонував син із Вугледара, а в них уже почали стріляти і всіх відпустили по домівках. Коли в нас почали бомбити, ніч провели з сусідкою та хлопчиком у підвалі, а потім військові сказали: «Швидше їдьте».
Ми жахнулися, коли побачили Красногорівку після обстрілу. Поїхали до моєї мами до Мар'їнки. І там військові дії розпочалися. На городах у людей стояли танки. Лупили прямо через мамин будинок, через сусідський. 2015 року будинок повністю згорів. Потім нас вивозили звідти.
Зараз я живу разом із мамою в Кураховому, ми переселенці. Син тут же на шахті працює, а невістку перевели сюди в садочок працювати, логопедом. Онук у мене навчається у Маріуполі в інституті. А онуці 14 років, вона тут до школи ходить.
До 2014 року ми вставали спокійно, лягали та знали, що діти наші навчаються, до школи ходять спокійно, поїдуть спокійно та приїдуть. Ми нічого не потребували, ні мама, ні я, ні брат. А зараз живемо одним днем. Мамі належить компенсація за будинок, але й досі нічого не отримали.
.png "«Мого брата вбили росіяни»")
.png "«Мені боляче дивитись на зруйновані будинки»")
