Тетяна Олександрівна Кузьміна, вчитель
Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 3 «Спеціалізована школа з поглибленим вивченням англійської мови» Торецької міської військово-цивільної адміністрації Бахмутського району Донецької області

1000 днів війни. Мій шлях

Коли мене запитають, що таке війна
Я без роздумів відповім: імена.
Максим «Далі» Кривцов

Чи думала я колись, що доведеться навчати дітей під нескінченний відгомін сирени, яка сповіщає про загрозу з повітря? Ні. Чи вчили мене в інституті бути підтримкою для учнівства, коли власний ресурс загублений ще два роки тому? Ні. Чи зламало це мене? Моя відповідь: ні!

Я не люблю узагальнення на кшталт: кожен з нас має розуміти, що ми живемо у страшні часи; усі мають усвідомлювати, що цей жах скоро скінчиться; ніхто не має права опускати руки. Де за всіма цими узагальненнями жива людина, зі своїми страхами, переживаннями, особливостями організації психіки?

Бо там, де одна людина, втративши все, продовжує жити, працювати, навчати інших, піклуватися про себе та оточення, інша – миттєво втрачає ґрунт під ногами.

Для неї заснути цієї ночі й зустріти завтрашній ранок – неймовірна перемога в битві за життя. Кожен має право проживати цей досвід війни так, як може, як зміг адаптуватися, як навчився за ці довжелезні тисячу днів. 

Я не люблю згадки про «фронти». Надто багато їх розвелося: культурний, економічний, освітянський… Я вдячна єдиному фронту, завдяки якому маю сьогоднішній ранок та можливість навчати моїх учнів, – фронту сильних та мужніх хлопців і дівчат. Тих, хто поставив на паузу особисте життя, заради єдиної мети: зберегти власну країну й дати нашим дітям гідне майбутнє.
Порівняно з тою ціною, яку платять щодень неймовірні воїни України, моя справа життя має вигляд надто банальної.

Принаймні такі думки відвідують мене з дня у день, проте я борюся з ними й нагадую собі, що роблю на своєму місці все так, щоб мені не було соромно ні перед учнями, ні перед собою, ні перед жодним шевроном. 

На мене як педагога покладена місія – власним прикладом навчати дітей основ загальнолюдських цінностей: ніколи не забувай, що ти в цьому світі не один; подібне притягує подібне, а значить ти маєш випромінювати ту енергію, яку хочеш отримати; не зраджуй себе, Батьківщину, власні переконання; вибудовуй ґрунт під ногами з віри в ПЕРЕМОГУ, надії на ЗСУ та любові до себе й рідної землі.

Мій шлях у цій війні не є унікальним, і вже точно він не найбільш трагічний. Так, я втратила дім, до якого вже ніколи не зможу повернутися.

Так, залишилося в минулому звичне коло спілкування. Так, я довгий час відчувала себе розгубленою. Гадки не маю, що буде далі (як власне і ніхто з нас), проте я не втратила себе, а правило «подібне притягує подібне» працює не тільки для моїх учнів.

Скільки ще триватиме ця війна? Ще 100 днів або 1000 – невідомо. Відома лише прописна істина: один в полі не воїн. Будь гідним пам’яті полеглих воїнів, працюй заради ПЕРЕМОГИ, надихай молоде покоління – і все обов’язково буде Україна!