Радченя Владислав, 9 клас, Харківський ліцей №31

Вчитель, що надихнув на написання есе - Капуста Людмила Романівна 

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна… Таке відчуття, наче це мій постійний супутник. Вона почалася в 2014 році, але за останні 1000 днів я справді зрозумів, що це таке – жити в умовах конфлікту. Війна стала частиною мого повсякденного досвіду, змінивши моє сприйняття реальності, цінності й навіть мрії.

Коли в лютому 2022 року почалися активні бойові дії, я прокинувся від гучних вибухів.

Мені було 12, і я відчував страх та невизначеність. Світ навколо став чужим і небезпечним. Я часто думав, як це вплине на мою родину, на моїх друзів. Зрозумів, що відчуття безсилля охоплює нас усіх.

Перші дні війни були найскладнішими. Ми намагалися підтримувати одне одного, але важко було знайти слова втіхи. Я пам’ятаю, як ми жили в підвалі, обговорювали новини та намагалися зрозуміти, що відбувається.

Хтось із присутніх сказав: «Головне – не втратити надію». Ці слова я запам’ятав найбільше, вони дають мені сили не зневіритись, це своєрідний лейтмотив сьогодення.

Війна стала поштовхом до зацікавлення історією України та її героями. Учителька літератури розповіла нам про багатьох воїнів-захиcників, які загинули за майбутнє держави. Одного виокремити важко, бо всі герої гідні, щоб про них згадували кожен день. Їхня відвага та рішучість стали для мене взірцем патріотизму.

Я зрозумів, що навіть у найтемніші часи є люди, які готові віддати своє життя за народ, за націю, за волю.

Війна спонукала мене до творчості. Я почав писати вірші, намагаючись висловити свої переживання. Рядки рясніють страхом, надією й мрією про мир. Це стало моїм маленьким світом, у якому було тихо і спокійно.

Ми з однокласниками й надалі зустрічалися, але війна змінила нас, ми стали не за роками дорослими. Деякі з друзів стали більш відкритими, інші ж, навпаки, почали замикатися в собі. Але нас згуртовували розмови про мир, спільні переживання й підтримка одне одного.

Кожен день, прокидаючись, я згадую про тих, хто на фронті. Розумію, що їхня відвага надихає нас усіх. Як писав Т. Г. Шевченко: «Борітеся – поборете!». Я вірю Тарасу Григоровичу, бо він – пророк нації. 

Наближається 1000 днів війни... Озираючись, я усвідомлюю, як багато чого навчився: цінувати життя, дружбу, рідних. Пріоритети стали не такі, як раніше.

Я вірю в мирне майбутнє України. Кожен новий день – це ще одна змога для нас боротися за свободу та націю. Цей шлях, хоч і неймовірно тяжкий, приведе нас до ПЕРЕМОГИ!