Зюзькіна Марія, 11-а клас, Херсонський ліцей №6

Вчитель, що надихнув на написання — Потапська Світлана Віталіївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Я жила звичайним життям. Зранку ранній підйом о 6:10, хоча, якщо чесно, я завжди вимикала цей набридлий будильник. У поспіхах збиралася до школи, висиджувала всі уроки, а на перервах дороблювала домашню роботу й поверталася додому. Вечорами три рази на тиждень я відпочивала, займалася танцями. Це було моя відрада з першого класу. В 2022 році на мене була покладена більша відповідальність в танцювальних постановках. Після карантину ми швидко приходили до форми й активно готувалися до наступних конкурсів, займаючись коженого дня. Я викладалася на повну, бо хотіла не тільки перемогти, а й мріяла стати тренером молодшої групи. Це була моя ціль на 2022 рік. Найближчий виступ планувався на 25 лютого. 24 лютого ми планували вийти до школи, і я з нетерпінням очікувала зустрічі з однокласниками та вчителями.

Ранок 24 лютого став справжньою трагедією в житті нашої країни. Почувши страшне слово «війна», я не могла повірити, що це може відбуватися в сучасному світі в ХХI ст. Розпач і страх в очах і голосі мами, безперервні дзвінки друзям і знайомим – і жодної конкретної відповіді. Новини транслюються 24 години на добу. Людей охопив жах, страх, нерозуміння. Усі повально тікали з міста, скуповували продукти й інші товари в магазинах, запасалися водою й чекали подальших повідомлень від влади. Проте всі розуміли, що це початок чогось страшного й кривавого.

Наша сім'я також готувалася до найжахливішого. Ми з мамою переїхали до бабусі з дідусем, тому що в них було укриття. Ми приготували підвал, насушили сухарів, запаслися водою й консервами. 

Моє рідне місто Херсон опинилося в окупації на довгі 9 місяців. Моя родина провела в окупації весь період.

У цей період час для нас зупинився. Навчальний рік у херсонських школах закінчився раніше у зв’язку з небезпекою. І я, як і більшість підлітків на окупованих територіях, почала допомагати мамі: вистоювала черги в продуктових магазинах, касах, адже купівля продуктів й зняття готівки стали справжнім челенджем. 

І незважаючи на важку ситуацію, ми навіть прийняли до себе нового члена сім'ї. Це цуценя, яке ми знайшли на вулиці з мамою, повертаючись з магазина. 

Нового члена родини назвали Сонею. Ця гарнюня стала промінчиком сонця в нашому нелегкому житті разом із котом Пікселем і собаками Арчіком і Діною.

Моєю втіхою під час окупації були зустрічі з подругою Марією. Ми грали у волейбол, спілкувалися, згадували щасливе довоєнне життя і навіть почали опановувати секрети кулінарії. Хоча дні були наповнені страхом через постійні вибухи, ми намагалися знаходити приводи для радості. Літо минуло швидко, залишивши після себе спогади й надію на краще.

11 листопада стало переломним днем. Місто звільнили. 

Я пам'ятаю цей момент, коли тітка з прапором кричала: "Херсон – це Україна!" Ми з мамою пішли до центру міста, разом з іншими херсонцями співали гімн, раділи і з вдячністю зустрічали наших хоробрих визволителів.

Поступово у місті відновлювалося водопостачання, зв’язок. Ми знову змогли зв'язатися з рідними, поділитися довгоочікуваною радістю.

У Херсоні було залишатися небезпечно: постійні обстріли, прильоти…24 листопада ми покинули місто й переїхали до Ізмаїла. Це місто стало новим пристанищем на кілька місяців, де я знайшла нову танцювальну студію і чудового тренера, який надихав мене. Життя потроху налагоджувалося, хоча біль за втраченим домом залишався. Пізніше ми переїхали до Одеси, де і досі живемо. Це місто відрізняється від тихого й спокійного Ізмаїла, і хоча тут більше можливостей, воно не викликає в мене теплих почуттів. Проте я продовжую рухатися вперед, ставлю нові цілі на майбутнє.

Україна завжди була й буде для мене символом мужності й нескореності . Кожен із нас, хто залишився на Батьківщині чи був змушений покинути домівку, робить свій внесок у перемогу. Я безмежно вдячна нашим героям, які щодня обороняють нашу країну, ризикуючи своїм життям заради нас, і вірю в майбутнє нашої країни, бо українці – незламна та свободолюбива нація.